Гольтя́й, тяя́, м. и пр. = Гультя́й, и пр. Ти — кріпак, гольтяй поткнешся до багатирки? Г. Барв. 84.
Гольтяпа́, пи́, гольтяпа́ка, ки, ж. = Гольтіпа, гольтіпака. Все з тих гольтяпак, що, попропивавши худобу, служили в козаків по дворах. Куліш. Чорна рада. 185.
Гольце́м, нар. = Гільцем. Покинула мене гольцем голого. НВолын. у.
Гомбички ( ед. ч. гомбичка, ж. ?). Металлические пуговки. Гол. Од. 81.
Гомелува́тий, а, е. Уродливо кудрявый (о сосне). Гомелувата сосна. Мнж. 178.
Го́мзатися, заюся, єшся, гл. Ворочаться, копошиться. Чого гомзаєшся за столом, наче блохи кусають?
Гомила́, ли́, ж. Верзила, дубина. Там така гомила, аж під стелю заввишки. Старобельск. у.
Гомі́вка, ки, ж. = Гомілка. Вх. Зн. 11.
Гомі́лка, ки, ж. Голень. Мнж. 178. Ум. Гомі́лочка. Їжте курча, — беріть гомілочку. Змиев. у.
Го́мін, мону, м. Говор, крик, шум. Гомін справили такий, мов справді на бенкеті. К. ЧР. 135. Ну, хлопці, в дорогу! та чуєте — без гомону. Шевч. 177.
Гомі́нка, ки, ж. Разговор. Один парубок хотів погомоніть з дівчиною… почав так: «Чи ваші кури несуться?» — Несуться. — «І наша одна сіра несеться». Тільки й гомінки було. Грин. I. 230.
Гомінки́й, а́, е́. Громко говорящий, звучный. Торжища гомінкі. К. ДЗ. 6.
Гомінли́вий, а, е. 1) Говорливый, болтливый, разговорчивый. То був дуже гомінливий, а то й на мову не дається. Лубен. у. Параска знов весела і гомінлива. Г. Барв. 107. 2) Шумный.
Гомок (мка?), м. Куча земли, бугор. Вх. Лем. 404.
Гомоні́ти, ню́, ни́ш, гл. 1) Говорить. Зібралася уся громада, посіли, гомонять. Гліб. Дай тобі, боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала. Ном. № 13590. Руками гомоніти. Шутливо: писать. Ком. Пр. № 870. 2) Шуметь, кричать; производить глухой шум. Кажи, та не гомони дуже. Сині хвилі гомоніли. Шевч. Гомоніла Україна. Шевч. Широкий Дніпр не гомонить. Шевч. 28. Байрак гомонить. 3) Поговаривать. От і тепер гомонять, що Трубихівна ходить до своїх сиріт дітей. Левиц. I. 116.
Гомону́ха, хи, ж. Говорунья. Ішла баба гомонуха. Ном. № 12522.
Гомоню́чий, а, е = Гомінливий. Гомонючий чоловік. Харьк. у.
Го́мшити, мшу, шиш, гл. Колотить, бить. За тую локшину тато маму гомшили. Ком. Пр. № 95.
Гондзоля́к, ка, м. Прыщ, шишка. Вх. Зн. 13. Ой дівчино, дівчинонько, яка ти файненька: на личеньку гондзоляки як ріпа дрібненька. Вх. Зн. 13.
Гондзоля́ка, ки, м. Ув. от гондзоль. Ще собі зуби повибиває гондзолякою отим. Подольск. г.
Гондзоля́чка, ки, ж. Ум. от гондзоля.
Го́ндзоль, ля, м. и гондзо́ля, лі, ж. Побрякушка. Ото гіццає оце намисто, ще зуби повибиває тим гондзолем. Уман. у. Ум. Гондзо́лька, гондзоля́чка. Ув. Гондзоля́ка.
Гондо́ли, до́л, ж. мн. Салазки для вытаскивания льда из воды.
Гоне́ння, ня, с. Гонение, преследование. К. МХ. 34.
Гоне́ць, нця́, м. 1) = Гінець. 2) Раст. Sebum acre L. ЗЮЗО. I. 136.
Го́ни, гін, го́нів и го́ней, м. и ж. мн. Первоначально: длина вспаханного поля: вспаханный участок в длину; а затем мера поля и вообще пространства в длину различной величины от 60 саж. и более: до́брі го́ни — 120 саж. сере́дні — 80 саж., невели́кі — 60 саж. Вас. 197. Кот. Ен., сл. 7. В Одесском уезде до 160 саж. Орав наш переліг і потом обливався… А гони гнав та й гнав, назад не озирався. К. ДЗ. 12. Пішли вони по первому покосові до половини гін. Грин. I. 118. Чия пшениця, що довгії гони? Це ж того козака, що чорнії брови. Чуб. V. 103. Пройшовши відсіль гонів двоє… Котл. Ен. III. 38. Прудко біжить та річка гоней із двадцять. МВ. II. 74. Ум. Гінки́, гіночки́. НВолын. у. Ідні гінки засіяв пшеницею. НВолын. у.
Гониві́тер, тра, м. = Вертипорох. Вх. Зн. 6.
Гони́тва, ви, ж. 1) Погоня. Ні, струни сі ослабли, заніміли в моїм буянні кримськими степами, в гонитвах за
