5–8 травня на зїзді заступників майже мільйонового вояцтва маніфестується його непохитна воля, стати на сторожі української справи.
Чим-же відповідає на це все Москва? — Проволіканням, нещирістю, обіцянками, уступками в часи власної руїни та озброєним опором в години більшої орґанізованости й сили.
Революційний маятник пішов далі — 3-м, а пізніш 4-м Універсалом Український народ ставить себе в новий стан — Незалежної Держави; в наслідок-же цього розпочалася довга і кривава боротьба з червоними, потім з білими, а далі знов з червоними.
Висунутий під час цієї боротьби на авансцену спільний „катєлок“ та „окопна воша“ довгий час непокоїли наше селянство, про те з часом в дальшому перебігові подій „дядько“ сам побачив, яка роля належала йому у всій цій байці і ступнево, після тяжких вагань, ідеолоґія народніх мас в 1919 році набуває сталої державної форми. Цю ідеолоґію можна вповні обняти пророчим висловом „В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля“, в наслідок чого боротьба на сході все більше й більше переходить в площу національної боротьби.
В цій боротьбі, яка з кожним днем ставала все більш запеклою, поруч з урядовою боротьбою за допомогою військових формацій, стає й Український народ, засоби й форма боротьби якого набрали своїх властивостей.
Повстанчий рух почав вже виявлятися ще за часів Централької Ради, коли у перше орґанізувалися загони, щоб забезпечити лад і спокій у тих повітах, через котрі проходили вояки, що поверталися додому з загального російського фронту.
Придивляючись до цих повстанчих орґанізацій, мусимо ствердити, що особа отамана відограє у них значну ролю. На отамана вибирають не тільки військовиків, а часто-густо й людей инших професій — учителів, лікарів, громадських діячів, а часом бували й священики, бо отаман був політик-вождь, що відбивав у своїй особі національні й соціяльні бажання даної округи. Отаман повинен був бути добрим орґанізатором й адміністратором; він має судову й адміністративну повновласть у своїй окрузі.
Отаманові співробітничає Начальник Штабу, при чому часто інстинктивно у повстанців панує здорова думка, що Начальник Штабу має бути обовязково фаховець — кадровий старшина; прикладом, на протязі 8 місяців Начальником Штабу у Махна був штабс-капітан Григорович, до речи в данному разі це був один з видів експропріяції.
Повстанці ніколи ні від кого нічого для свого озброєння не одержували, все вони мусили добувати самі, та при тому часто шляхом бою; кожний відступ ворожої армії був для них періодом особливої діяльности, що-до придбання вогнеприпасу та иншого
