Сторінка:Земля (Вражливий, 1925).pdf/119

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Надворі барабанив грім, іскрили блискавки. Федось ще раз зирнув на трупа, сховав нагана.

— Ну, хлопці, знаєте скільки грошей? Завтра до мене приходьте ділитися.

Вийшли.

Небо чорне; каламутні хмари пливуть низько, зачіпають сонне село і ніби падають на брудний степ.

 

 

Федось уранці встав. Поламане дерево валялось на дворі.

Жінка його вийшла з хати.

Вона завжди була з великим животом — горбата. Кашляла й хворіла.

— Я піду прати білизну, — одгукнулася, згорбилася ще дужче і віддалялася з чувалом.

А в нього червоні жили на очах, ніби понадувались, а брови насунулись. Постать маленька з невеличкою бородою. Подивився.

По садку, між травою, дзюрчали струмки. Земля парувала.

Його хата стояла в глухій вулиці. А там, по долині, стогорі задумливі ліси, лани, гонів гони; шлях; байраки зелені, жовті, а за ними місця економій, маєтків. Уночі по байраках і між цеглою пробігають сліпі тіні… Був камінь, забрали дядьки на комини, а зразу білють порожні руїни…

На зелених посівах гойдається сонце.

Двір Перевудів обнесений трухлявим тином. Збоку сарай.