І він, випивши, казав:
— Мій двір — економія. А то — каретник, — і показував на сарай. Потім гола клуня; стріхи позападали, ніби погризені пранцями. А хата стара, двері повгрузли і завжди смерділо кізяками, хоч і не було худобини; шибки позатулювані павутиною та чорними крапками…
Старший син не жив дома. Він учився в школі, недалеко од цього села, колов там дрова, замітав у кімнатах і з цього жив.
Мати одвикла од нього; а батько накидався, коли син приходив додому.
— Живи вдома! Соромиш, сукин син…
А сам ходив до церкви, говів у великий піст… Тоді жінка жила в сусідах, а діти порозбігались. Чулось:
— Батько говіє, батько говіє.
Перевуд на великдень позичав борошна.
Старі тітки казали:
— Що то вже побожний чоловік. Тільки очі, не доведи, господи!
Зразу по селі йшов од майдана голос, бурхливий. Перевуд пішов. Там кричали:
— Ловити треба злодіїв.
А найдужче кричали заможні. На майдані зібралася вся громада. Дядьки ревли, хватались за чуби і махали руками.
— Самосуд, як впіймаємо!
