будинку. Але всередині здавалося, що кімната дуже довга. Стеля низько осіла на стіну й одно вікно покривилося, Чорні, вогкі рямці наче вигнули посклеюване скло.
Заплатила й сіла за стіл. Біля плити стояли дві баби; одна хутенько бігала й розносила, а друга, насипавши борщу, закладала пальці під хустку й чухалася й відривала від такої роботи руки, коли їй підставляли порожню миску. За ними повисла на брудній шпагатині ікона…
Антоніна знала цю їдальню давно… В перерві роботи на вокзалі вона з иншими робітниками бігла сюди обідати.
Ці баби давали найдешевші обіди й до них ходили обідати… Обід завше складався з двох — борщ і каша. Це меню не змінялося ніколи.
І не вважаючи на те, що тут була така брудна підлога, що й за день наче не легко було викинути сміття, що баби ходили й подавали обіди в лантухових хвартухах, об які обтирали миски (ложки обтиралися об рушник, що висів на плечі «черпальчихи») — вона підчас обіду була повна.
Антоніна звикла… Спочатку вона не могла обідати, а потім це ввійшло в звичай…
Після обіду Антоніна радісно тримала в руках здачу…
— Ще вистачить на трамвай!
Додому приїхала під вечір. Побігла в кімнату до Жюлі.
— Сестричко, я сьогодні найшла посаду. Чудову посаду.
