вона тобі і сама натече, коли хочеш напитися“. Вона єму відказала: „Гляди того, за чим ідеш!“. Іде дальше, надибає, що ходит турма овец по такі ріли, що іно з'орано, як попіл; [а] такі ладні вівці — аж мило глянути. Питаєся діда: „Чим ви їх годуєте, що вони такі ладні?“ — „Гляди того, за чим ідеш!“ Допіро іде, дивется: турма овец ходит по такій траві, що аж по боки, а вони такі мізерні, що вітер подує то впади. — „Чого вони, діду, такі мізерні?“ — „Гляди того, за чим ідеш!“ Ідут, прийшли в село, де церква-монастир стоїт; прийшли, відсунули той монастир, — він за ними! Поперекидалися вони ксьондзами, задзвонили, — так народ іде до церкви! Котрий прийде, квіточку кладе єму в кошик. Наскладали вони повний кошик, відправили набоженство, та й повиходили з церкви. Засунули церкву знов, поперекидалися кониками та й ідут тою самою дорогою. Що ж він буде казав, коли єму відповідали перши? Перейшли вони і через море, і знов стали охолоджуватися під тою грушкою. Він знов на дудку грає, щоби єму ся не вкучило. А ідут коники додому — і він за ними. Приходит на подвіра. Виходит дід до него: „А що ж ти, сину? був ти, де я ти казав?“ — „Був-ем!“ — „Куда ж ти ішов?“ — „Ішов-ем, здибав-ем грушку на полю. Коники охолодилися — і я за ними! Прийшли до моря, що єму кінця не видно; вони в воду, — я вчипився їх, і собі за ними!“ — „Що ж ти там видів?“ — „Насамперід видів-им: дві бабі носили воду с такої калабані, може було кватирка, а може і дві: єдна — ситом, а друга — ришетом“. — „То то, сину, тоті відьми, що вони на тім світі в людских коров молоко відбирают. Мати — родима, а дочка — вчена. Більше що видів?“ — „Єдна дівка стояла на єднім розі, а друга на другім; єдна до другої клубком кидала, єдна казала: «ззідж ти, шельмо!», а друга каже: «ззідж ти!». Я їм хтів поладити, казав: „Кинь в рів, то доконче котрась залізете возьмети! а вона міні казала: «гляди того, за чим ідеш!» — „Тото, каже, дві дівки любив єден парубок. Тая хтіла, щоби єї взяв, а та хтіла, щоби єї. Він іно єдну засватав, а друга єго строїла, то вони єго головою кидают і так будут до Страшнаго суду“. — „Знов відійшов, видів-ем пліток такий маленький, — каже: зо 200 люда кричат «городи! клади!» а їдного окоман чоловіка так б'є, що нагай аж в тіло встрягає. Я їм казав: чи ви нігде не були? чи ви ніц не виділи? — відійдіт ви всі, то єден — загородит! Вони міні відповіли: «Гляди того, за чим ідеш!» — „То, каже, коло чоловіка згаяли череду, і вулицию гнали попри лан, і плотик був загороджений в вулиці коло того чоловіка; і хто гнав до череди, то с того плотика виймав прутик, [то той], то той, та й розібрали зовсім. Допіро над'їхав окоман, взяв єго бити: «Коло тебе той плотик, то ти єго розібрав палити!». За тоє що за цілу громаду їдного чоловіка побив, то вони так будут городити до Страшного суду, поки Господь не розсудит. А більше що-сь видів?“ Знов відійшов — видів-ем, що дуб з дубом б'ются галузями, аж облітают галузя. Я кажу: «Не лутше диревені в мирі стояти?» — міні і той відповів:
