„Наступит мижи нами значная рада.
„Ходім-но ми до дяка потехенько,
„Най нам напиши прозьбу хорошенько“.
Прийшли до дяка: „День добрий, дячи! як ти ся маєш?
„Ми до теби прийшли. Ти нас не питаєш?“
— „А що маєти, то будити самі казати“.
— „Напиши нам просьбу!“ — „Для найвисшої охоти!“
„Наїсся, напийся, ще й возьмиш два злоти“.
Дяк — ну, був такий, — написав тую прозьбу для найвизшої охоти,
Наївся, напився, ще взяв два злоти.
Вони всі ся підписали
І крижики поклали,
І скорше до архерея відіслали:
„Нихай то архієрей знає,
„Що наш піп собаки ховає!“.
***
Али як дочувся піп в своєм нисчастю,
Задер бороду, закусив зуби так, ніби-то як трастю.
Діти му ни милі, жінка му ни мила,
Бігає по силі і шукає Гаврила.
Відшукав же він Гаврила, тяжко рече:
„Що ти на мени наговорив? ти! нигідний чоловіче?!
„Сам ти мине підвів собаку ховати, —
„На що-ж тобі було перед всьою громадою казати?“
— „Чикайти-но, батюшко! Ни сам то я казав, — зашлися зо мною сосіди.
„Здаймося на люди.
„Якось-то воно ще буде.
„Зробив я штуку їдну, — зроблю ще й другу.
„Маю грошей много, — буду мав послугу
***
Бере Гаврило
хабету, сідлає, —
Чѐрес гроший насипає,
До архерея їхати гадає.
Вбрався найкраще,
Грішми браще,
Приїхав аж туди, де попи святятся,
Проворно та Й хороше обиртаєся.
„Здравствуй, мужик, зкудова?
— „Недалеко отсюдова,
„Де нима ні дяка, ні попа, жиє народ — скотина.
„Чия то буде причина?
