малися хліборобством. Самі січовики, як люди військові, зовсім не займалися хліборобством: воно перш усього вимагає спокійного життя, а січовики мусили буть раз-у-раз на поготові до війни, до походу, до одсічі татарського нападу, то їм вже було не до плуга. Одже й зімовчаки мало займалися хліборобством, бо по всій південній і найбільшій гряниці, що межувала з Кримом, було не спокійно від татарів, котрі раз-у-раз робили наїзди. Тож трохи чи не по всій тій гряниці стояли запорожські радути і фігури. Радути — се неначе заїзди з огорожою, а иноді і з валами навкруги, вони стояли на скільки верстов один від другого, а коло їх ставились фігури, котрі робилися з просмолених бочок: внизу ставили шість бочок, на їх ставили — пьять, потім чотирі, три, дві і зверху одна, усі бочки без верхнього дна, верхня ж бочка зовсім без дна, а в ній перетичка і через неї повішений довгий шнур, що кінці його були аж до землі і на одному кінці до дрота був причеплений великий просмолений віхоть, а другий кінець висів вільно. Між радутами їздили верхові козаки і пильнували татарів, то як тільки побачуть яку ватагу, зараз один по одному дають вістку
