і спритніщих злодіїв і корупціонерів. А це залежить не тільки від суддів і державних мужів, але й від суспільности. Бо навіть найчистіща судейська і взагалі державна влада не знищить прокази корупції, коли суспільність відноситься до неї поблажливо, або й помагає корупціонерам, покриваючи їх. Тут найбільше грішать жінки і взагалі люде мягкого серця, які роблять це з милосердя. Тимчасом це одинокий випадок в публичнім життю, де милосердя не повинно бути, особливож супроти злодіїв і корупціонерів, які випираються вини мимо очевидних, доконаних злочинів і мають лице дальше удавати „джентельменів з гонором.“
Покійний український діяч, адвокат і посол Др. Андрій Кос щадив злодіїв, але яких? Тільки таких, які підписували йому декляраціі такого змісту: „Я нище підписаний заявляю отсим, що в такім то часі обікрав я свого шефа на суму таку, та й уповажняю його оповістити це прилюдно, коли я коли небудь схотівби брати участь в публичнім життю.“ Дата і підпис.
Це було оправдане милосердя. Бо 1. воно діялося в приватнім життю (вже з тої заяви видно, щодо публичного життя не допускав покійний Кос таких панків, зариґльовував їм двері!), 2. шкоду поносив він сам на своїм, не публичнім майні, 3. давав можність поправи молодим людям,
