Писар. Душка, ціпа-мама! Не роби ґвалту!…
Настя. Манилочку, пусти мене! (Виривається і підбіга до вікна). Ач, як рядком посідали! (Кричить у вікно). Гусь свині не товариш! Гусь свині не товариш!.. (Всі хатні виходять).
Степан. А хто тут репетує?
Настя (до Романа). Ти як же це, без материного благословення?
Роман. Хіба вам не однаково, кого я посватаю?
Настя. Нема тобі мого благословення, нема!… Порочиш наше званиє на всю округу? Не дурно я тебе й змалку зненавидила, суписе!
Роман. Ваше званіє при вас зостається.
Настя. Мов багнюкою мені жбурнув в вічі! Осудовисько, на дочці чабана сватається!.. Не дам тобі, ані шеляга, ні копійочки!..
Роман. У мене є голова на плечах і не каліка я!.. Опріч того, знаю ремества!..
Настя. Сміховисько! Люди добрі, заплюйте мені очі? З давних-давен потомственні міщани, он якого коліна, що й купці в нашім роду є; і тепер, у Кийові, брат у-других за диякона!.. Сестра у-третіх за чиновником!.. А тут, рідний син, жениться на дочці чабана, на обідранці, задрипанці..
Степан. То ти колись задрипана ходила, як ще взувала одну ногу в постіл, а другу в лапоть; а тепер, як загарбала в свої пазурі чоловікове добро, та Зіньчине придане…
Настя. Мовчи, я не до тебе балакаю!
Степан. Та що ж оце ти, віхтева затичко, влізла в чуже подвір'я, здіймаєш веремію, та ще й силуєш мовчати? Та я тебе без говту вкоськаю і цурку на губу накину!..
