Перейти до вмісту

Сторінка:Куліш Пантелеймон. Чорна рада (Краків, 1943).djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Шрам ішов за ним, хитаючи понуро головою. Василь Невольник голосно журився, на його гле́дячи. Божий чоловік ясен був на виду, мов душа його жила не на землі, а на небі.


ГЛАВА ТРЕТЯ.
 

Заглянув Черевань у пекарню:

— Е, — каже, — та це ж ти мені й жениха привів, пане бгате! (А в пекарні давно вже сидів Петро Шраменко, розмовляючи з Череванихою і з її дочкою, Лесею). — Бач, як у їх ве́село, не так, як у нас. Щебечуть, наче горобці. Що́ то за милий вік молодецький! Веди ж, Василю, гостей у світлицю, а я поздоровкаюсь із молодим Шраменям.

Світлиця в Череваня була така ж, як і тепер буває в якого заможного козака (що ще то за луччих часів дід або батько збудував). Сволок гарний, дубовий, штучно покарбований; і слова з Святого Письма вирізані; вирізано, і хто світлицю збудував, і якого року. І лавки були хороші, липові, із спинками, та ще й килимцями позастилані. І стіл, і божник із шитим рушником округи, і все так було, як і тепер по добрих людях ведеться. Одно тільки диво було в Череваня, таке, що вже тепер ніде не зу́здриш. Кругом стіни полиці, а на тих полицях срібні, золоті і кришталеві кубки, коновки, пляшки, таці і всяка посудина, що то на войні поздобувано. Як напали козаки шляхетськії двори і княжецькії замки, то все те мішками вино́сили. Так то Бог тоді погодив козацтву, що тії вельможнії каштеляни і старости, пишнії, несказа́нно горді, що гукали на гайдуків, си́дя із цими кубками та конвами поза столами, пішли в неволю до Криму, або полягли головою в полі, а їх кубки стоять у козака в світлиці. Іще ж по стінах висять і їх шаблі, пищалі, під сріблом, старосвітські сагайдаки татарськії, шитії золотом ронди, німецькі гаркебузи, сталеві сорочки, шапки-мисюрки, що вкриє тебе залізною сіткою, і ніяка шабля не візьме. Отже ніщо теє не оборонило ляхів і недоляшків! Допекли козакам і поспільству до са́мого серця. То от тепер і тії луки,