Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/50

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 46 —

 
Степан(з мукою). Та пожалій себе й мене хоч троки!
Оксана. Занадто я жаліла... в тім і горе..
Як би я мала силу не жаліти,
то вирвались би геть з сії кормиги—
і ти б ослобонився від иржі...
А так, вже чисто: ні собі, ні людям!
Степан Оксаночко! Поїдем на Вкраїну!
Ну, я тебе прошу! Там батько—мати,
родина, приятелі, там ти з ними
разважишся.
Оксана(одвертається). Я й в вічі не насмію
їм глянути...
Степан Ну, в Київ подамося,
помолимось, нехай нас Бог простить,
нехай тобі здоров'я верне!
Оксана На що?
Кому потрібно те моє здоров'я
та й я сама?
Степан Мені, моя єдина!
Я ж так тебе люблю!
Оксана Тобі здається.
Ти жалуєш мене, але любити...
таки й нема завіщо... я тепер
така недобра стала, вередлива...
Степан Ні, ні, моя хороша!
Оксана Я—хороша?
Хоч-би й була коли яка краса,
то вже давно вона з обличчя спала
Степан (гладить її руку, низько похиливши голову).
Ти шарпаєш себе речами тими.
Нетреба стілько говорити...