поставлений памятник, то ведеться спір, але скінчиться мабуть на проєкті комісії, себто в Миколаївському паркові, напроти був. Університету. Микола І бо й заслав Шевченка. Отже-ж цим фактом наче заманіфестується перемогу Шевченка, а з ним і української ідеї, над царатом. Теж і на могилі Шевченка має бути поставлений відповідний памятник, здається в виді обеліска. Що-ж до київського памятника, то оголошено конкурс. Хоч деякі піддержують старий проєкт Гаврилка.
Рівночасно і Музичне Товариство ім. Леонтовича у Київі заопікувалось могилою Лисенка, яка в наслідок переживань останніх років, зовсім занедбана, і з трудом її було можна віднайти. Це товариство збірає вже від давна пожертви на памятник Лисенкові. Збіраються навіть підняти питання про поставлення памятника Франкові з нагоди недалекого десятиліття його смерти. Як бачите, монументальна гарячка у Київі.
Справді зроблено буде з цього мало. І ми будемо уважати себе щасливими, коли зможемо оглядати за свого життя хоч памятник Шевченкові.
Так-то ми тут і живемо. І холодно і голодно, й тепло і радісно. Усе переплітається. Великі надії покладають наукові наші круги Української Академії Наук на приїзд проф. Грушевського, якого вибрано отеє тепер академіком. Деякі навіть думають, що буде йому запропонована президентура Академії. На гадку тутешніх, такий крок повинні узяти усі кращі культурні сили, що перебувають тепер за границею. Роботи-ж тут по горло. Що правда, матеріяльно у нас не зовсім солодко, але моральне задоволення кожен, хто буде працювати, в праці і знайде…
Л. В.
ОДНОЧАСНО з музеєм і бібліотекою, про які була вже мова попередно,[1] приступила ужгородська „Просвіта“ до з'орґанізування архива. Се можна би сказати „гордість“ просвітнянських збірок. Складається він з чотирьох відділів: Рукописи, Стародруки, Грамоти, Видання на Підкарпатській Руси.
Найбогатший рукописний відділ. В короткім відносно часі від 1921–1923 вдалося зібрати досить серіозну збірку рукописів, так що нині можна сказати, що по збірці мукачівського монастира оо. Василіян „Просвіта“ має найбогатшу колекцію рукописів. Рукописи з малими виїмками церковного змісту. Найстарші походять з XVI-го ст. Замітне се, що більшість їх східно-галицького походження. Окраси і ініціяли (заставки) з малими виїмками дуже примітивні. Се простий т. з. переплітаний орнамент (Bandgeflecht). Мініятур нема. Найгарніша орнаментика в т. з. сокирницькім Синаксарі (ч. інв. 655) з XVII-го в.
Визначніші рукописи церковного змісту: Учительноє Евангеліє с. Ладомирова з 1-ої пол. XVII-го в. (ч. інв. 649); Минея Избрана з с. Дубровки (ч. інв. 653), після записки куплена в 1856. році для міста Жидачева; Діянія Апостольські з XVI-го ст. (ч. інв. 654) з Брустури, Молитвослов писаний на перґамені (ч. інв. 6) з XV-го ст.; Тріодь Постна (ч. інв. 1), куплена для села Вербяжа у храм св. Михайла 1663-го р.
Визначніші рукописи світського змісту — се Тишівська Александрія з XVII-го ст.[2], збірник пісень Вагановського (ч. інв. 461)[3]; Помошник у домувствѣ, зложений Николаєм Теодоровичем (ч. інв. 986); Проповіди і пісні Тарасовича Василія з Лукова з 1751-го р. (ч. інв. 965) й ин. Обі останні рукописи важні тому, що се документи тутешнього письменства і тутешньої мови.
Зі стародруків замітніші: Литурґікон Ґедеона Балабана з 1604-го p., друкований в стрятинській типоґрафії (ч. інв. 652) і Ключ разумінія Іоаникія Ґалятовського, друкований в типоґрафії Михайла Сльозки у Львові (ч. інв. 939); Анеолоґіон з типоґрафії П. Беринди 1619-го року (ч. інв. 658). Взагалі всі друковані книжки на території Підкарпатської Руси походять з східної Галичини (переважно зі Львова), з типоґрафії Почаївської або Києво-Печерської.
Крім сього є ряд новіших друків. Дуже богата збірка друків межи 1848–I860 роками і небогато бракує до комплету всіх друків на руській мові, які в тих роках були друковані в Мадярщині, так на самій території Підкарпатської Руси як рівно-ж в Будапешті. Межи згаданими книжками є ряд бібліоґрафічних рідкостей і цінностей, які ледве чи де-не-будь инде ще находяться.
Як з усього бачимо, представляється культурний доробок „Просвіти“ на території Підкарпатської Руси не так може великий, на око, але на початок угольний камень під культурно-науковий центр сеї території вже положений. Нині він покищо одинокий.
Др. В. Залозецький
КАТОЛИЦТВО І ПРАВОСЛАВЯ. В суперечности до західного католицького мужеського христіянства, східне византійське христіянство має жіночий характер. Таким способом, у православній реліґії і в російськім народі маємо подвійну жіночість — комбінацію жіночости і жіночости.
ОДН0ВЛАДА. Нема нічого кращого і нічого що-б обезпечало більшу оборону, як коли многі показують послух одинокій порядкуючій волі.
- ↑ „Літопис“ ч. 5
- ↑ Пор. др. І. Панькевич: „Тишівска Александрія“ (Науковий Зборник тов. „Просвіти“ 1922).
- ↑ Пор. І. Возняк: „Істор. укр. літератури“, т. II.
