ТЕОДОР ШТОРМ уроджений 1817-го року… Дехто з читачів може сказати: невжеж нема нових гарних письменників, що редакція вибірає якогось старого, маловідомого, чи забутого поета? Редакція відповість на це. Що Шторм у нас маловідомий, це правда, але він заслугує того, щоб познайомитися з ним блище, бо у великій німецькій літературі він один з кращих ліриків. Як Ґете, Улянд, Гайне, Лєнав, Меріке й Айхендорф, має Шторм своє питоме обличчя, свій від нікого не позичений тон, своїм душевним почуванням уміє він відобрати гарний, ориґінальний зверхній вираз, глибину зворушень уміє виявити у відповідній ритмічній филі вірша.
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Літопис політики, письменства і мистецтва. – 1924. – ч. 6.pdf/10}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Коли так, то чомуж він до недавна, навіть серед Німців, був так мало популярний? Тайна не така то й важка до відгадання.
Його твори, віршовані й прозові, не були обчислені на ефект, не доторкалися так званих актуальних тем, на книжковім ярмарку не були обєктом, котрий міг мати великий покуп і тому видавці не дуже й спішилися платити за них авторські гонорарі і видавати їх дешево й ефектовно. Що лиш у трийцять літ по смерти Шторма (1888–1918), коли вже не треба було платити ніяких гонорарів, появилася безліч усяких видань, збірних, популярних і розкішно ілюстрованих. Що лиш від кількох літ Шторма знає й читає з захопленням ціла Німеччина, а перше його книжку тяжко було дістати. Так охорона авторського права виходила на шкоду цього знаменитого автора, хоронила його твори перед оком читаючого загалу. Так реальний, економічний інтерес поборював цього поета-ідеаліста.
Життя Теодора Шторма також тихе, неефектовне і не богате в надзвичайні події, як і його твори. Уроджений в Гузум (Шлєзвіґ), 1817-го року з мами патриціянки і батька, млинарського сина, котрого предки прийшли туди з Польщі. Виховався в стариннім патриціанськім домі, в родиннім гнізді своєї матери, повнім старих образів, меблів і всіляких памяток давнини, повнім споминів з історії роду. В тім домі жила ще, як Шторм був хлопцем, його бабка й прабабка, живі свідки давно минулих часів. Тим треба й пояснювати отсе замилування Шторма до малювання старих домів, тихих огородів і людей, що більше дивляться в себе ніж кругом себе, що перед шумом і гамором вулиці криються у святиню власної душі.
„Ми мешканці півночі, не часто йдемо дальше стисненням долоні,“ — каже Шторм. Це теж видно на його творах. Як у життю не знав він палких цілунків, голосних виявів любови й радости, так і в його віршах і новелях все ніби злегка прислонене північною імлою, ніби приглушене шумом недалекого моря. Цю степову імлу і цей шум моря Шторм любив більше усього. Степ, отся німецька „Гайде“, зі своїм своєрідним настроєм, з ерікою і вітряками, з вітром і грізними хмарами, з піснями й фантастичними оповіданнями, це був його світ. До иншого не міг і не хотів привикати.
Року 1837 поступив на університет в Кіль, на правничий факультет. Тут приятелював з Теодором Момзеном, славним істориком, і з його братом, Тіхоном, філолоґом. Скінчивши університет, став адвокатом у своїм ріднім місті в Гузумі і одружився зі своєю кузиною Констанцією Есмарх.
Прийшла війна за Шлєзвіґ-Гольштайн. Шторм стояв по стороні борців за волю і тому по нещасливій для них битві під Ідштет, датська влада не потвердила його в уряді. Року 1885 перенісся він з цілою родиною до Потсдаму. Хоч тут був принятий до товариського кружка Мендельзона, Айхендорфа, Гайне, Ґайбля і Менцля, він почував себе чужим, немов на прогнанню і заєдно тужив за морем, мов дитина за колискою. В рік пізніше перенісся до Гайліґенштату, де став повітовим суддею. Тут у родиннім гуртку, в тишині малого містечка, серед невигід й недостатку, написав чимало своїх прегарних оповідань.
По визволенню Шлєзвіґу (1864-го року) вернувся до Гузум. Але радість його покрилася кіром смутку. Вмерла дорога дружина. Почував себе самотним і питання смерти, як тінь ходило за ним. Це питання слідно в його віршах і новелях, які тоді написав. Що лиш друга жінка, Доротея Єнсен, внесла в його хату нову радість і щиру розраду. Збудував собі власний дім, пішов на емеритуру, дожив признання і заслуженої, хоч не голосної слави, і помер року 1888. Його домовина спочиває в родиннім гробівци в Гузумі.
Написав поверх 20 новель і оповідань. З них найславніщі: Іммензее, Viola tricolor, Aquis submersus, і Шіммельрайтер. Поезій теж не написав богато, але всі вони належать до архитворів німецької лірики. І в оповіданнях і в поезіях виходить з природи, бере творчі імпульзи з життя, але не старається передавати їх безпосередно, буцім то так, як вони в дійсности збувалися. Для нього дійсність у його душі, в глибині, а не на поверхні плеса. Все, що поверховне, Шторм уважно счеркує, струшує, ніби порох з одежі. Дивимося на образи, котрі він нам малює і бачимо їх не безпосередно, а ніби відбиті в зеркалі. Цим зеркалом душа поета.
