обсипала його тітка Поллі, ще більше засоромили й збентежили сирітку, що до того не звик.
Нараз пастор голосно крикнув:
— Хваліте Господа з небес! Співайте тепер усі! Всі, що сили!
І всі заспівали. Стара величня пісня хвали й подяки розросталася в такі могутні тони, що аж церковця тряслася. Том Соєр, пірат гордо дивився на заздрих товаришів і відчував, що це найкраща хвилина в його життю.
Люди виходячи з церкви говорили, що радо дали би із себе ще раз так пожартувати, щоб тільки ще раз почути так величаво відспіваний гимн, як сьогодня.
В той незабутній день дісталось Томові більше пестощів і поцілуїв від тітки Поллі, ніж за цілий рік, тільки не міг зрозуміти, коли виявляла вона більше подяку Богові, а коли любов до нього самого.
Оце і була та велика Томова тайна: вернути до дому з товаришами-піратами і бути на панахиді за свої душі. Вечером переплили вони річку на якомусь дереві і вийшли на беріг пять або шість миль нижче місточка, переспалися в лісі майже до світанку, потім перекралися заулками аж до церкви на хори і там серед поломаних, пилом присипаних лавок уже добре виспалися.
В понеділок за сніданням тітка Поллі і Мері були незвичайно ласкаві для Тома і майже з очей вичитували його бажання. Розмовляли весело; нарешті тітка Поллі сказала:
— Знаєш, Томе, це був справді для вас веселий жарт наполохати ціле місточко і пожартувати з нас, а самим безжурно пустувати. Але сього я ніколи не
