Джім побурчав трошки, але згодився, зауваживши одначе, що нам треба говорити яко мога менче і стихенька. Са̀ме в цю хвилину блиснула блискавка й освітила судно. Ми пристали до його і прив'язали плит.
У цьому місці чардак був високо над водою. Ми полізли в темряві вниз до копитанської каюти, обережно мацаючи поміст ногами і простягти руки наперед, силкуючися за щось ухопитися. Було поночі і нічого не можно було побачити. Ми спіткнулися на одвірки, схопилися за їх та й опинилися перед одчиненими дверима з копитанської каюти. Коли це — що ж ми бачимо! Внизу світиться! В ту ж мить ми почули, що там шепочуться.
Джім мало не зомлів зо страху і сказав мені пошепки: „Ходім звідси швидче!“ — „Добре“, — кажу я і вже став лізти назад до плита, але в ту ж хвилину хтось скрикнув несамовито:
— Стривайте, братці! Присягаюся, що не зрадю!
Инший голос одповів досить голосно:
— Брешеш, Джіме Тернере! Не вперше ти так робиш! Завсігди силкуєшся забрати подвійну пайку та ще й нахваляєшся нас зрадити. Але цього разу це вже в-останнє. Докучили вже нам твої штуки, зрадлива собако!
Тим часом Джім вертався до плита. Я страшенно зацікавився: адже Том напевне не
