Старий джентльмен мав кілька ферм та більш як сто негрів.
Иноді до нас приїздили гості верхи за десять-п'ятнадцять миль і гостювали цілий тиждень. Тоді роблено гулянки в околицях і на річці, танці та бенкетики в лісі вдень, а иноді бали дома вечорами. В гості приїздили здебільшого родичі. Вродливий був то народ, скажу вам!
Поблизу жив іще один аристократичний клан: п'ять-шість семей, усі на прізвище Шефердсони. Вони були такі саме значні, горді, багаті та величні, як і Гренджерфорди. Шефердсони та Гренджерфорди користувалися з одної спільної пароходної пристані за дві милі від нашого города, через те иноді, їздячи туди з своїми, я мав нагоду бачити там багато Шефердсонів — верхи гарячими кіньми.
Одного разу ми з Беком блукали лісом на полюванні, аж чуємо — тупотять коні. Саме в той час ми переходили шлях.
— Швидче сховаємося в лісі! — сказав мені пошепки Бек. — Ми сховалися й визирали з-за кущів. Скоро на шляху з'явився вродливий хлопець верхи конем, що біг навскач. Він вільно сидів на сідлі, був ставний та мав молодецький вигляд. Рушниця в його лежала впоперек сідла, я бачив його й попереду. Це був молодий Гарней Шефердсон. Коли це я почув, що в мене над вухом стрельнуто — це
