ми), що нарід стогнав під панським ярмом, що росийська держава жорстоко грабувала наш нарід, бо тягла з нього податки і рекрутів і все забирала на свою користь, то зрозуміємо, як далекосяглими для того часу були домаганя Кирило-Методїївських братчиків. Ми зрозуміємо, яку величезну ролю їх дїяльність могла би відограти в справі відродженя українського народа, поширеня і зміцненя українського руху, а також в справі поширеня і зміцненя слушних думок в цїлій Росиї.
Та на жаль так не стало ся: справа загинула на самім початку. Через донос росийський уряд довідав ся про істнованє братства. Його члени, Костомарів, Гулак, Маркович, Білозерський та иньші, а також особи, що стояли близько до нього, як Шевченко, Кулїш, були в 1847 роцї арештовані й уся орзанїзация погромлена. Братство не встигло навіть розпочати своєї дїяльности серед української суспільности. Та думки братства всеж не минули безслїдно; вони відбили ся в віршах Шевченка, а пізнїйше в оповіданях з кріпацького жидя Марка Вовчка.
Після погрому Кирило Методїївського братства український рух від сього не загинув. Ще з трийцятих та сорокових років на Українї появляєть ся чимало дрібнїйших поетів, учені люди, професори записують та видають народні піснї,
