бунтъ проти царскои власти. До того ще по̂шла поголоска, що Выговскій зновъ выряжає во̂йско на полкъ полтавскій; Полтавцѣ боялися далеко заходити та кидати безъ обороны свои оселѣ, що бъ часомъ супротивники не поруйнували ихъ, якъ прийдуть. Зъ Гадяча Пушкарь посылавъ до Хитрово въ Переяславъ и прохавъ збирати московске во̂йско та йти до него на Лубны, бо казавъ: Выговскій має замѣръ знеобачка напасти на Москалѣвъ. Во̂нъ зновъ выправивъ козака, на прозвище Яковенка, до Москвы зъ доносомъ, та окро̂мъ того переказувавъ гро̂зни̂ звѣстки путивельскому воєводѣ. Во̂нъ усѣхъ запевнявъ, що Выговскій потай полагодивсь зъ Ляхами та ордою, иде проти нашого во̂йска на наши̂ украиньски̂ города, хоче опанувати ихъ, попалити та поруйнувати всю Украину, а пото̂мъ ити на во̂йско єго ц. величества. Во̂нъ додававъ, нѣбы одержавъ во̂дъ Юрія Хмельницкого звѣстку, що Выговскій зраджує цареви. Навпаки, Григорій Лѣсницкій писавъ до путивельского воєводы, що Пушкарь, зрадникъ цареви; впевнявъ, що во̂нъ не бажає православно̂й Росіи добра и для того баламутить наро̂дъ на погибель свято̂й вѣрѣ та на втѣху ворогамъ: Татарамъ, Полякамъ, Волохамъ, Молдаванамъ, Уграмъ, що то̂льки й чигають на те, що бъ напасти та зруйнувати Украину. Пушкарь, обвинувачуючи Выговского въ зрадѣ, здавався на свѣдоцтво Юрія Хмельницкого; Лѣсницкій, що выховувавъ Юрія, готовъ бувъ ѣхати зъ Юріємъ до Москвы замѣсть гетьмана Выговского, коли єму часомъ не можна буде одъѣхати Украины и покинути єѣ безъ гетьмана.
Хитрово, котрого по̂слано втихомирити неспоко̂й потвердженємъ Выговского, вертаючись назадъ, бачився съ Пушкаремъ и вмовлявъ єго покинути ворогованє та коритися гетьманови. У купѣ зъ симъ во̂нъ запевнявъ Пушкаря въ царско̂й милости, обдарувавъ єго и всѣхъ уряднико̂въ гро̂шми, и въ загалѣ вмовлявъ свою прихильно̂сть до него. Пушкарь квапився яко мога очорнити ворога-гетьмана й завѣрявъ, що во̂нъ зрадникъ и не вартъ царскои ласки. Бояринъ пильно все те слухавъ й усе жь таки вмовлявъ залишити бунтъ.
„Побачите, мовивъ Пушкарь, якій огонь зъ сего розгориться!“
Однакъ полковникъ полтавскій не покинувъ ворогованя, писавъ доносы. Урядъ московскій хваливъ єго за вѣрно̂сть, але, по̂длещуючись, не дававъ єму переваги.
