Значінє колїївщини в житю південно-руської української людности істория довго не могла собі гаразд вияснити, завдяки масї непорозумінь, що окутували сей народний рух з багатьох причин — і наслїдком легковірности найблизчих переказувачів фактичного його боку і на рештї наслїдком грубої тенденцийности в той чи иньший бік ріжних дослїджувачів, що чомусь нїяк не могли поглянути на подїї 1768 р. на Українї, як на прояву самостїйно сьвідомого протесту українського селянства, пригнїченого Поляками з боку социяльного і релїґійного; всїм їм здавалось, що рухом сим конче мусїв керувати самий росийський уряд, при чому Катеринї II то накидувалось відкриту пропаґанду повстаня манїфестами, то ще хитрійші нацьковуваня до сього, що нагадували таємничі натяки, роблені Владиславом IV., королем польським перед повстанєм Хмельницького, в розмові з останнїм про його кривди.
Але пора ілюзий що до співчутя тогочасного росийського уряда гайдамацькому руху 1768 р. — минула безповоротно. Не стало наслїдувачів нї Шуйскому з Моравским, що кричали про підбурюванє на бунт великою державою в сусїднїм королївстві[1], нї росийському історикови, що хилив ся до думки, немов би потайні піддражнюваня українського селянства проти Поляків були наслїдком щирого співчутя Катерини II до бід сього селянства. Очевидна невстїйність розповсюджених межи самими колїями чуток про манїфест росийської царицї і незугарна штучність як сього манїфеста, так і манїфеста польського укладу, накиненого Катеринї II тенденцийними польськими публїцистами, — все се, як показано вже нами висше, дуже виразно випливало на верх в останнї роки, особливо по надрукованю недавно виявленого на сьвіт правдивого манїфеста Катерини II.
- ↑ Morawski. Dzieje polski. V. 87. Jos. Szujski. Dzieje polski. IV. 404.
