нів від пересердя, заскреготав зубами, підірвав коня й кількома скоками найшовся на майдані дворища. Пробіг його навскач і за хвилину щез у лісі, на північ від дворища.
Знад далеких деревлянських багон сходив місяць. Великий, помаранчево-червоний кружок виступав понад ліс і розсипав по ньому добуті з підземелля скарби. Вечірня роса перемінювала осінній краєвид у чар купальної ночі. Корони лісових велетнів споглядали на своїх підданих — орішник, терен, калину та трепету. Криваво, наче карбункули, світилися грозна рябини, а безліч світлячків спурхувало у повітрі.
Був це саме час, коли дики, підховавши молоді, починали свої дорічні мандрівки по лісах та полях. Їх хрюнькання почувалося скрізь, всуміш із пориком турів з глибини нетрів сонної пущі. Покрик водяної та болотяної птиці підіймався на мокравині. Гайвороння хмарою кружляло понад чималою поляною та не находило собі затишного місця на нічліг, — вся поляна була густо встелена тілами якихось диких сотворінь. Одні з них були схожі на вовків, другі на малих медведів. Щойно зблизька можна було пізнати, що це люди. По середині поляни, на розстеленій ведмежій шкірі, сиділо трьох мужів. Один із них був у на-
