Олена. Та ви вже старий і голова у вас вилисіла!
Софрон. О, це вже вибачте, я маю ще добрый волос на голові.
Олена. Це правда, що волос на цьому міхурі добрий, але де дівся волос з вашої голови? (Ловить за волосся на голові Софрона і здирає перуку, кидаючи її високо в гору). Ха! ха! ха! Ловіть вашу голову пане писар! (Сміючись ловить Ганю за руку й вибігають обі з хати; ще з сіней чути сміх дівчат).
Софрон (підносить скоро перуку і кладе на голову). Бісова дівка, лише глузує з чоловіка. Коли лише її стріну, то завжди мені якогось збитка зробить.
Гриць. От молоде, та пусте; тому не дивуйтеся, пане писар її жартам.
Софрон. Та воно жарт жартом, але якої мари чіпляється до моєї фризури? Сьогодні найбільші пани носять перуки, а я, хочете знати, теж з панського стану, не простий хлоп. Правда, я не міг скінчити шкіл, мене бачте, прогнали, чи там… хочу сказати, я сам пішов з ґімназії і став при допомозі деяких знайомих панів — писаром: Це не аби яка посада, тут теж треба мати голову на карку, а в тій голові трохи олію. А в мене в голові не січка. В мене і в голові повно, і в кешені не порожно.
Гриць. Та звісна річ, пан писар не аби яка собі скотина, а звісно, вчена голова.
Софрон. Я, бачите, як ви слушно замітили, і як я завжди це повторяю, — вчена голова. (Виймає табакерку). В мене і кешеня повна і голова… Прошу, позвольте табаки, добра, російська. Я не курю файки, чи там люльки, бо це смердить, часом при дівчатах закурю цигаро, бо вони це люблять, але звичайно нюхаю табаку.
Гриць Я з роду табаки не нюхав…
Софрон. Справді? Ану спробуйте, це знаменита табака, їй Богу. Але що це я мав вам сказати?
Гриць. Кажіть, пане писарю, я слухаю.
Софрон. Шось буде важне, тай якось призабув. Щось дуже важне, зараз вам скажу, але, їй Богу, не пригадаю. Ага, ви мене знаєте не від сьогодні, виж чули, тай самі переконалися, що в мене і голова…
Гриць. Знаю, і голова не порожна і кешеня повна.
Софрон. О бачите! Не порожна і повна, ая, у мене все в порядку, тому то, як ваша донечка Ганя…
