кий дзвін. Чуб. III. 278. Стукни, грякни копитами у ворота. Чуб. V. 943. 2) Упасть с грохотом, стуком. Циган як одрубав гіляку, так і гракнув (з дерева) об землю зо всієї сили. Рудч. Ск. II. 182.
Гря́на, ни, ж. Часть? Як придавив ложкою, так шкурка на каші аж на чотирі гряни й роспалась. Черк. у.
Гря́ний, а, е. Зеленый. Кажется, употребляется только в выражении: Гря́на неді́ля — зеленые святки, Тройцын день. На гряній неділі, на гряній неділі русалки сиділи, сорочок просили. Мет. 309.
Гряни́ця, ці, ж. Граница. ЗОЮР. I. 106. Біля гряниці не впада будувать світлиці. Ном. № 9764. Турецькі гряниці. Мет. 473. Пішли хлопці за гряницю, що ми їх кохали. Чуб. V. 308. Ум. Гряни́чка, гряни́ченька. А по той бік гряниченьки француз наступає. Чуб. V. 1196.
Гряни́читися, чуся, чишся, гл. Размежевываться, делать, класть границы. Було оце як стануть гряничиться, то село на село йде. Той каже: «сюди гряниця!», а той каже: «сюди!» ЗОЮР. I. 106. Скажи, де світ гряничиться не тьмою?
Гряни́чка, ки, ж. Ум. от гряни́ця.
Гряни́чний и гряни́шний, а, е. Граничный, граничащий. Гряничні знаки. К. Іов. 52. Себе царем пустинь грянишних славе. К. ПС. 53.
Гря́нути, ну, неш, гл. Быстро двинуться, побежать, поехать. Ой вийду я за ворота, сюди-туди гляну: нема мого миленького, — я додому гряну. Чуб. III. 169. В мене дочка ледащиця, не ночує дома, як вечір настане, на вулицю гряне. Грин. III. 200.
Грянча́стий, а, е = Гранча́стий. Грянчаста чарка. Черк. у.
Гря́нь, ні, ж. Раст. Lychnis chalcedonica. Вх. Пч. II. 33.
Грясти́, гряду́, де́ш, гл. 1) Быстро и с шумом бежать, ехать. Гряде четвернею коней. Волынск. г. 2) Заимствовано из церк.-слав. яз. Важно идти или ехать, шествовать, грясти. І гряде царська дружина до царя велично. К. Псал. 109.
Гря́стиця, ці, ж. — звича́йна. Раст. Dactylis glomerata. Шух. I. 20.
Гряхоті́ти, чу́, ти́ш, гл. = Грюкоті́ти. Стукотить, гряхотить, кобиляча голова біжить. Рудч. Ск. II. 67.
Гу! меж. 1) Ау! А де ти? гу! сховайсь у ліс, а я в траву. Ном. № 14142. 2) Подражание гудению, напр., ветра. Вітер каже: «гу-гу-гу, сім свит продму». Ном. № 11161. Также о непрерывном звуке плача: А зузуленька як ку, так ку! а я молода, як гу, так гу! Чуб. V. 589. 3) Протяжный выкрик при песне. І — гу! Загнув батько дугу! Шевч. 187. Свекор оженився, батько утопився… І — гу!… Шевч. 339.
Губа́, би́, ж. 1) Губа. Як би не зуби та не губи, була б душа на дубі. Ном. № 368. Язичок мельне, та й у кут, а губу натовчуть. Ном. Поцілував Бондарівну у самії губи. Закр. 100. Иногда в значении: рот. Має губу від уха до уха. Ном. № 12982 — рот до ушей. З доброї губи добре і слово. Посл. *Не йде до губи́. В рот не лезет, не идет. Мама з смутним лицем дали мені дуже смачне снідання, та воно не йшло мені до губи. Борд. 100. На всю гу́бу. Вполне, совершенно, сильно, очень. Реве на всю губу. Чуб. III. 382. На всю гу́бу пан. Большой, важный барин. Ном. № 1160. Гріха на всю губу. Шевч. В Галиции — ці́лою губо́ю. Ґазда цілою губою. Ном. № 10101. Роспусти́ти гу́би. Много говорить, врать, сплетничать. А вони вже й роспустили губи; ех, бабська натура! Ном. *В губу́ взя́ти. Отведать. *В губі́ нічо́го не мав. Ничего во рту не было. Гу́бу закопи́лити. а) Надуться, рассердиться; б) заважничать. Ном. № 5084. Роби́ти з губи́ халя́ву. Не исполнять обещания. Не роби з губи халяви. *Моє́ю губо́ю. От моего имени, от меня, моими устами. Так і скажіть йому моєю губою, що він дурень. Крим. 2) Мн. Гу́би. Грибы. А хто любить губи, губи, а я печериці. Закр. 87. Виросло несчислено багато ріжних губ та грибів. Гн. I. 70. 3) = Губа́ня. Гол. Од. 80, 83. Ум. Гу́бка, гу́бонька, гу́бочка. Мнж. 108. Ув. Губи́ще. *3) То же, что дя́дько. Губи та дядьки роблять невмілі снувальщики на оснівниці. А. Вержбицкий. Екатериносл.
