одежда, сермяга. Гол. Од. 44, 45, 75. *2) О человеке: гнусавый. Сл. Нік.
Гу́ня́вий, а, е = Гугнявий. *Та що ви його слухаєте, отого гунявого: хіба його розбереш? Звен. у., Пальчик. Ефр.
Гуня́ти, ня́ю, єш, гл. = Гугня́віти.
Гуп! меж., выражающее глухого звука от падения и удара, глухого топота. Як стане молотити, то все ціпом гуп, гуп! Рудч. Ск. I. 56. Гуп його кулаком у спину!
Гу́палка, ки, ж. Игрушка: род дудки из бузины с вынутою сердцевиною для стрельбы (то же, что и пу́калка). Васильк. у.
Гу́пало, ла, м. 1) = Гу́кало. Вх. Пч. II 8. I. 16. 2) — мале́. Пт. Ardea minuta. Вх. Пч. II. 8.
Гу́пати, паю, єш, гл. 1) Топать. 2) Ударять, производя глухой звук.
*Гу́пля, лі, ж. Ворот (конный). Сл. Дубр.
Гу́пнути, ну, неш, гл. Однокр. в. от гу́пати. 1) Топнуть. 2) Ударить с глухим звуком. Так і гупнув його кулаком по спині. Як гупне у двері, так вони й розлетілись. Чуб. II. 22.
Гупоті́ти, почу́, ти́ш, гл. То же, что и гу́пати, но о действии учащенном. Чи до нас хлопці гупотять? Драг. 34.
Гупо́тнява, ва, с. 1) Топот. Чую: гупотнява по дорозі, — думав, що коні біжать. Новомоск. 2) Стукотня (глухими ударами).
Гур-гур, меж. звукоподражание грохоту. Гур-гур-гур! щось страшно загуркотіло, (їдучи) по-під вікнами, й стихло. Левиц. Пов. 317. А тут грім помаленьку: гур-гур-гур. О. 1862. V. 80. У М. Вовчка о рассыпавшихся бусах. Як ірвоне з себе коралі дорогі — геть одкинула, — тільки вони гур-гур, роскотилися. МВ. II. 160.
Гу́ра, ри, ж. Масса, гурьба. Печені разної три гури. Котл. Ен. V. 14. Купа й гура і три оберемки. Ном. № 7684.
*Гурага́н, ну, м. Ураган. Від 5 год. ранку шибаючи собою по всіх усюдах, як по пустині гураган. Лепкий.
Гурака́, нар. Подняв руки вверх (ловить, напр., мяч, брошенный вертикально вверх). Гурака хватає гилку. Радом. у.
Гура́льник, ка, м. 1) Работник на винокурне. Левч. 135. *2) Винокур. Сл. Нік.
*Гура́льництво, ва, с. Винокурение. Сл. Нік.
Гура́льня, ні, ж. = Ґура́льня. Нож. № 11659.
Гу́рба, би, ж. = Юрба́. Вх. Зн. 12.
Гурготі́ти, гочу́, ти́ш, гл. = Гуркоті́ти. Гурготить, стукотить, штирі коні біжить. (Колесо). Чуб. I. 310.
Гургу́ц, меж. для выражения звука от падения. Як перескакував уже, гургуц! — каже. Ном. № 13663.
Гурда́, ди́, ж. 1) = Вурда́ 1. Сим. 77. 2) = Вурда́ 2. Вх. Зн. 8.
Гу́ркало, ла, с. 1) = Гуркоті́й. Вх. Зн. 12. 2) Домовой. Вх. Зн. 12. Желех. 3) Детская игрушка: род погремушки на нитке. Мнж. 178. 4) Маленький водопад. Желех. 5) = Суре́ля. Одкидав сурелі (або гу́ркала). Ном. № 10879.
Гу́ркати, каю, єш, гл. 1) Стучать, грохотать. Прибіг він до хати, став у двері гуркать. Рудч. Ск. I. 170. Дощечка густиме та гуркатиме. Чуб. III. 99. Гуркали дверима. Левиц. Пов. 167. См. Грю́кати. 2) О доении: сразу выжимать молоко из всего вымени. Вівчар… ловить (вівцю) за дійки і уперед їх продоює пальцями; потім гуркає рукою відразу з цілої икри. Шух. I. 193. 3) Ворковать. Голуб гуркат. Вх. Лем. 406.
Гу́ркіт, коту, м. Стук, грохот. Желех. У млині такі гуркоти, туркоти, що не дай господи. ЕЗ. V. 197.
Гу́ркнути, ну, неш, гл. Однокр. в. от гу́ркати. 1) Стукнуть, грохнуть. Ганна гуркнула дверми, аж вікна задзвеніли. Левиц. I. 54. См. Грю́кнути. 2) Крикнуть басом. Чого ти кричиш на мене? — гуркнув він басом. Левиц. Пов. 59.
Гурко́та́, ти, ж. 1) = Гу́ркіт. 2) Мурлыкание. А на кота — гуркота, а на діти — дрімота. Мет. 3.
Гуркота́ти, кочу́, чеш, гл. 1) Грохотать, стучать. 2) Ворковать. Ой ну люлі, люлі! налетіли гулі, стали гуркотати, що дитині дати. Детск. песня. Ой голуб гуде, голубка гуркоче. Чуб. V. 280.
Гуркоті́й, тія́, м. Стучащий, неспоко́йный человек. Рк. Левиц.
