нец бревна, которое древосек потом тащит, держа за топорище. Шух. I. 175, 176.
Ґелю́х, ха́, м. 1) Внутренности, потроха. Угор. 2) Брюхо. Угор. 3) Брюхан. Угор.
*Ґе́мба, би, ж. Губа. В выражениях ґе́мбу розпусти́ти — раскричаться и ґе́мбу розква́сити — надуть губы. Що ти тут ґембу розпустив? Думаєш — боюся? Сидить, ґембу розквасив. Звен. у., с. Пальчик. Ефр.
Ґе́мзати, мжу, жиш, гл. = Лоскота́ти. Вх. Уг. 235.
Ґензу́ра, ри, ж. Раст. Gentiana. Желех. Вх. Зн. 13.
Ґер, ру, м. Раст. Aegopodium. Вх. Пч. II. 37.
Ґерґа́вка, ки, ж. Горло. Желех.
Ґерґели́ця, ці, ж. Раст. 1) Calandra granaria. Вх. Пч. II. 26. *2) Червь капустный. Черемш. «Село вигибає».
Ґерґе́ль, ля, м. Гусь крупной породы. Александров. у.
Ґерґе́ра, ри, ж. = Ґарґа́ра. Ном. № 13620.
Ґерґета́ти, ґечу́, чеш, гл. 1) = Ґелґота́ти. Гуси усе ґерґечуть. О. 1861. I. 322. 2) = Джерґота́ти.
Ґерґетня́, ні́, ж. 1) = Ґе́ґання. 2) = Дже́рґіт 2. Жидівська ґерґетня. Херс. у. Слов. Д. Эварн.
Ґерґе́цки, цок, ж. мн. = Ґарґа́чки. Вх. Лем. 407.
Ґерґе́чник, ка, м. Куст, кусты крыжовника, Ribes grossularia. Вх. Лем. 407. См. Аґрус.
Ґерґота́ння, ня и ґерґоті́ння, ня, с. 1) Крик гусей, индюков. 2) Разговор на непонятном языке.
Ґерґота́ти, ґочу́, чеш и ґерґоті́ти, ґочу́, ти́ш, гл. 1) Кричать (о гусях, индюках). Рябко спитать хотів, але Рябків язик був в роті спутаний, неначе путом з лик і ґерґотів щось як на сідалі индик. Г. Арт. (О. 1861. ІІІ.). 2) Говорить на непонятном языке, *чаще на еврейском. Вони з нашим Шимком про щось ґерґотали; ну я не розібрав. Пир. у., Кононівка.
*Ґе́рґотень, тня, м. 1) Гусь-самец. 2) Переносно: Ворчун.
Ґе́рда́н, ну, м. Шерстяная повязка в форме широкой ленты, которую в Галиции девушки носят на голове; если же она носится на шее, то на ней нашиваются разноцветные бусы; подобною же повязкою украшаются и шляпы парней. Kolb. I. 38, 40, 36.
*Ґе́рдан, на, м. Бисерное монисто. Черемш. «Верх.».
Ґере́ґа, ґи, ж. Волчок. Вх. Зн. 13.
Ґерла́к, ка́, м. Овца, зачахнувшая от болезни. Ананьев. у.
Ґерля́нка, ки, ж. 1) См. Єтір з пру́тя. *2) Горло, глотка, пасть.
Ґерува́ти и ґирува́ти, ру́ю, єш, гл. 1) Править возом, лошадьми. Мнж. 181. 2) Направлять воз, катя его задом вперед, держась за оглобли. 3) Направляться. Ґируємо аж у саму столицю. Шевч. (О. 1861. X. 3). 4) Срывать, стаскивать. Хуртовина назад бідаху пре, за поли смикає, відлогу з пліч ґирує. Греб. 376. 5) Запрашивать (о цене). Що це він ґерує? Дорого ґерує за вола. Мнж. 181. См. Керува́ти.
Ґе́цатися, цаюся, єшся, гл. = Ґе́дзатися. Ой із гори та в яр ґецився товар. Каменец. у.
Ґзимс, су, м. Карниз. Подольск. г. Волын. г.
*Ґзимсува́ння, ня, с. Калевка (выбирание стругом карнизов). Сл. Дубр.
*Ґзимсува́ти, су́ю, єш, гл. Калевать (выбирать стругом карнизы). Сл. Дубр.
Ґзи́тися, ґжу́ся, ґзи́шся, гл. = Дрочи́тися (о скоте). Корова ґзится. Вх. Уг. 235.
Ґзівка, ки, ж. Hippobosca equina. Вх. Уг. 235.
Ґзунс, су, м. = Глузд. Вона хоче роботу робить, та хазяйки з неї не буде, бо ґзунсу нема. Уман. у.
Ґивт, ту, м. = Ковто́к. Вх. Лем. 407.
Ґивта́ти, та́ю, єш, гл. = Ковта́ти. Вх. Лем. 407.
Ґивтну́ти, ну́, неш, гл. = Ковтну́ти. Вх. Лем. 407.
Ґи́ґнути, ну, неш, гл. 1) Швырнуть, бросить на землю. Угор. 2) Околеть, *окачуриться, испустить дух, умереть. Кравець у хвіст руки як умотав, як одпустив (вовкові) три аршини, так вовк там трохи й не ґиґнув. Рудч. Ск. I. 6. *3астукали його хлопці коло коней та так кийками почастували, що на місці й ґиґнув. Звен. у., с. Пальчик. Ефр.
