Доколи́шній, я, є. По какое время существовавший; когда-то бывший.
Доколі́нниці, ниць, ж. мн. Род длинных чулок у гуцулов. Гол. Од. 72.
Доколі́нчитися, чуся, чишся, гл. Побить до того, что… Колінчив я, колінчив дурне порося, да й доколінчивсь, що там і здохло. Г. Барв. 315.
Доко́лювати, люю, єш, сов. в. доколо́ти, лю́, леш, гл. Докалывать, доколоть. ЗОЮР. I. 76.
Доко́люватися, лююся, єшся, сов. в. доколо́тися, лю́ся, лешся, гл. Докалываться, доколоться.
Докомпоно́вувати, вую, єш, сов. в. докомповува́ти, ну́ю, єш, гл. Оканчивать, окончить сочинение, произведение. Я докомпоновував «Чорну Раду». К. ХП. 10.
Докона́ти. См. Доко́нувати.
Докона́тися, на́юся, єшся, гл. Убедиться, испытать. Я вже цім доконався. НВолын. у. Я вже тебе доконався, який то ти. НВолын. у.
Доконе́чне, нар. Обязательно, непременно. А той доконечне щоб співати. Чуб. Та він доконешне був у селі. Уман. у. Доконечне треба. О. 1861. VI. 77.
Доконе́чний, а, е. Обязательный, непременный.
Доконува́ти, ную, єш, сов. в. докона́ти, на́ю, єш, гл. 1) Довести до последней крайности, доканать. Я знаю, братці, рознеслась чутка, що вороги Лисенка доконали, закатували голодом в темниці. Сніп. 45. 2) — свого́. Добиться, достигнуть какой-либо цели. Та вже бим рачки ліз, а свого доконав. Ном. № 3332. Мушу доконати свого. НВолын. у. 3) — свого́ сло́ва. Сдержать свое слово. А чому ж ти свого слова не доконала? Казала, що зробиш та й ні. Мирг. у. Слов. Д. Эварн. Ти, Марусю, неправду сказала, свого слова та й не доконала. Грин. III. 235.
Доконтетува́ти, ту́ю, єш, гл. Докормить, прокормить до какого-либо времени. Віл той, шо встав, каже… «Хазяїн наш шось дуже мало паші має. До весни ще далеко, — чим він нас доконтетує до весни? Драг. 3.
Доконча́ти, ча́ю, єш, гл. = Докінча́ти.
Доко́нче, нар. = Доконе́чне. Дещо. 99. Доконче привезу (книжок). Левиц. Пов. 209.
Доко́пувати, пую, єш, сов. в. докопа́ти, па́ю, єш, гл. Докапывать, докопать. Ями докопаю. Мет. 2.
Доко́пуватися, пуюся, єшся, сов. в. докопа́тися, па́юся, єшся, гл. Докапываться, докопаться. Силою води не докопаєшся. Ном. № 1088.
Доко́ра, ри, ж. = Докі́р. Мир. ХРВ. 269.
Докори́ти. См. Докоря́ти.
Доко́рище, ща, с. Упреки, укоры. Канев. у. От як опізниться прийти, то вже й єсть йому докорище од батька. Як зачнуть: ти до гульні проворний, а до роботи так ні. Та всяко, всяко. Пирят. у.
Докорота́ти, та́ю, єш, гл. Дотянуть, довлачить. Насилу ніч ту докоротала. Де мені смерти своєї дождати, альбо віка свого докоротати. Мет. 349.
Докоря́ння, ня, с. Укоры, упреки; упрекание. Грин. III. 383.
Докоря́ти, ря́ю, єш, сов. в. докори́ти, рю́, ри́ш, гл. Укорять, укорить, упрекать, упрекнуть. Як будеш ти мені сими словами докоряти, не зарікаюсь я тобі самому з пліч голову як галку зняти. Мет. 390. Прийшов докорити світові за гріх. Єв. І. XVI. 8.
Докоря́тися, ря́юся, єшся, гл. = Докоря́ти. Тепер докоряється, що не роблю нічого. НВолын. у.
Докоси́ти, ся. См. Доко́шувати, ся.
Докоти́ти, ся. См. Доко́чувати, ся.
Докоха́тися, ха́юся, єшся, гл. Любя достичь желанного. Ой він її кохав, та не докохався, — вона його осудила, він не сподівався. Мет. 78.
Доко́чувати, чую, єш, сов. в. докоти́ти, чу́, тиш, гл. Докатывать, докатить, прикатывать, прикатить.
Доко́чуватися, чуюся, єшся, сов. в. докоти́тися, чу́ся, тишся, гл. Докатываться, докатиться, прикатываться, прикатиться. Мил. 214. Не докотившись, застигали сльози. К. ХП. 52.
Доко́шувати, шую, єш, сов. в. докоси́ти, шу́, сиш, гл. Докашивать, докосить. З одного кінця докошували, а з другого гребці гребли. Г. Барв. 146.
