Друба́к, ка, м. = Гроба́к. Шух. I. 23.
Дру́бен, бна, не = Дрі́бен. В полі, мати, друбен дощик іде, ой той мені раноньки промиє. Чуб. V. 876. Ум. Друбне́нький. Бодай же вам, панове-молодцове, да три літа боліти, а що ви мене посиротили і друбненькі діти. Млр. л. сб. 191.
Друбо́к, бка́, м. = Дрібо́к. Мені небагацько треба: соли друбок, хліба шматок та горілки чарка. Ном. № 12175. Ум. Друбо́чок. Нема соли друбочка. Чуб. V. 496. *Сквирщ.
Друбу́шки, шок, ж. мн. = Дрібу́шки 3. Стор. М. Пр. 9.
Друг, га, мн. дру́зі (*дру́ги. Лепкий), м. 1) Друг. Без вірного друга великая туга. Ном. №9021. Годі тобі жити за тихим Дунаєм: ми на тебе, друже, давно вже чигаєм. К. Досв. 28. Разом, друзі! крикнув Карпо. Левиц. Пов. 350. Не так тії сто братів, як сто друзів. Ном. Рече Христос до Івана, свого друга. Чуб. III. 21. 2) Муж (в песнях) Ой пійду я, не берегом — лугом: чи не зострінуся з несуженим другом. Мет. 94. Слала Маруся до Юрочка: мій Юрасеньку, мій друже вірний! (Свад. песня о новобрачных). Мет. 184. Ум. Дружо́к. Чуб. V. 1004.
Друга́к, ка́, м. 1) Теленок или жеребенок на втором году жизни. 2) Второй рой, вышедший в то-же лето из одного и того-же улья.
Дру́гий, а, е. 1) Другой; иной. Один сидить конець столу, мед-вино кружає, другий сидить біля його, на скрипочку грає. Мет. 8. Але він тут собі другий, ніж у нашому селі. Кв. II. 296. В місті добре тілько кому-небудь калач купувати, а не що друге. Ном. № 10484. 2) Второй. Уже й другого сина діждали собі. Харьк. Дру́гого дня. На другой день. Каменец. у.
Други́ня, ні, ж. Подруга. За царицею другині до царя в гостину серед радощів весільних як голубки линуть. К. Псал. 110.
*Дру́гобіч, нар. С другой стороны, от другой стороны (зайдя). Желех.
Другоря́дний, а, е. Второстепенный. Желех.
*Другосві́тній, я, є. Относящийся ко вторичной эпохе. Франко.
*Дру́ґаль, ля. Поперечина у плота. Желех.
Друґа́р, ра́, м. 1) Рукоятка рулевого весла у плота. См. Ке́рма. Шух. I. 181. *2) Молодая сосенка, Желех. *3) Весло, кормило. Желех.
*Друґати, аю, єш, гл. Сплетать, обматывать, связывать. Верхр.-Желех.
Дру́жба, би, 1) ж. Дружба. Услужіте мені службу, покажіте дружбу. Кв. I. 34. 2) об. Один из супругов; замужняя женщина или женатый мужчина. Позбірались судді-сенатори, присудили йому жениться, тому молодому князеві, і їде він шукати собі дружби, а за їм великий поїзд. ЗОЮР. II. 61. І ти дружба, і я дружба, — оба 'сьмо сі дружби, ой вже ми ся додружбили вояцької служби. Гол. II. 803. В одной сказке употреблено в устах девушек о молодом царевиче, повидимому, в смысле: молодой человек, могущий быть женихом: Приходить він до будинок, аж вийде три дочки тиєї баби на рундук… Який ти, кажуть, дружбо, хороший, да уб'є тебе наша мати. ЗОЮР. II. 51—52. 3) м. Товарищ жениха на свадьбе, приглашенный им из числа парней; шафер. Чуб. IV. 95—96. Иногда это значит то же, что и дружко́. Чуб. IV. 182. Гол. IV. 432. Ум. Дру́жбонько, дружби́ненько. Маркев. 132. Грин. III. 498. Поглянь, Марусю, на поріг: то йде дружбонько воріг твій, та несе коровай на віці, білеє завивало на тарільці. Мет. 207.
Дру́жбарт, та, м. Род игры в карты. Давай різати в мар'яша, в дружбарта, а хто і просто в візка. Св. Л. 222.
Дружби́ненько, ка, м. Ум. от дру́жба.
Дру́жбити, блю, биш, гл. Быть дру́жбою, шафером на свадьбе. Вх. Лем. 411. Було б тобі не дружбити, було б тобі свині пасти. Насмешл. свад. песня. Рк. Макс.
Дру́жбів, бова, ве. Принадлежащий дру́жбі. Грин. III. 506. Дружка за столом надіває дружбову шапку. О. 1862. IV. 18.
Дру́жбонько, ка, м. Ум. от дру́жба.
