озабочивать. Не лихо журить, а чужа сторінка та невдала жінка. Чуб. Не журь мене, кажу, моя матінко, моя квітонько! Ти бачиш, я й сама в журбі потопаю. Г. Барв. 527.
Жури́тися, рю́ся, ришся, гл. Печалиться, грустить, сокрушаться. Не журися, дівчинонько, ще ж ти молоденька. Мет. 26. Журилась мати, плакала дуже жінка, а нічого робити: провели свого Трохима аж у губерню. Кв. 289. Як дівчині не журиться, — козак покидає! Мет. 79. Жури́тися ким. Заботиться о ком, принимать к сердцу чью участь. Ой ти, братіку-жайворонку, не журися ти нами: годує господь малі мої діти дрібними кришечками. Подол. г. *Ходи, мила, боса, коли так довелося, а мені не годиться тобою журиться. А. Вержб. Катер. Жури́тися за ким, по ко́му. Грустить, печалиться по ком. Ти не знаєш, моя мати, за ким я журюся. Нп. Ой умру я, умру, та буду дивиться, ой чи будеш, мій миленький, по мені журиться? О. 1862. VI. 35. Ой чи журиться отець-мати по мені? Мет. 450. Жури́тися за чим, — чим. Заботиться о чем, хлопотать о чем. Журився за м'ясом, а м'ясо само йде. Рудч. Ск. I. 124. Дурень нічим ся не журить: горілку п'є і люльку курить. Ном. № 6207. Не журіться життям вашим. Єв. Мт. VI. 25.
Жури́ця, ці, ж. = Жура́, журба́. Вх. Зн. 17.
Журі́ння, ня, с. Печаль, тоска. Єсть у мене, братіку, із хмелю похмілля, — коло мого серденька велике журіння. Мет. 249.
Жу́рка, ки, ж. Ум. от жура́.
*Жу́ркіт, коту, м. Журчание. До журкоту потоків і стелився на Черемошевій срібній постелі. Черемш.
Журли́вий, а, е. 1) Склонный к печали, часто грустящий. Я собі вдалася журлива, а Параска ніколи не зажуриться, все регочеться. Славяносерб. у. 2) Печальный, грустный. А Настя йде біла як хустка, ні журлива, ні весела, — от мов з каменю. МВ. II. 52. 3) Заботливый, постоянно заботящийся. Гей не журливая та не клопотливая бурлацькая голова! Куди гляну, подивлюся: все чужая чужина. Канев. у.
Журли́вість, вости, ж. Склонность к грусти, печали. Желех.
Журли́во, нар. Печально, грустно. Важко, сумно, журливо. Мир. ХРВ. 298. Всі журливо дивились на Кобзу, куди поділись жарти й сміхи. Стор. М. Пр. 53.
Журна́л, лу, м. Журнал, периодическое издание. При універсітеті почав іздаватись журнал «Украинский Вестник». К. Гр. Кв. XIV.
Журнали́(і́)ст, та, м. Журналист, литератор, пишущий в журналах. Глузували журналисти незгірше й над Шевченком. К. Гр. К. XXI.
Журна́льний, а, е. Журнальный. З наради приятелів, писав романи на кшталт журнальних. К. Гр. Кв. XVIII.
Жу́рний, а, е. 1) Печальный. Вона не сердита, а така вона журна. Сама вона журна дуже, а Катрю вговоряє: «Не печалься». МВ. II. 121. *2) Наводящий печаль.
Жу́рно, нар. Печально, грустно. Чудно мені те, що пита він ні журно, ні весело, наче за хліб-сіль подяку складає. МВ. II. 115. Журилася удівонька, журилася журно. Нп.
Журове́ць, вця́, м. = Жураве́ль 2.
Жученя́, ня́ти, с. Маленький жук, жучок.
Жучи́на, ни, ж. Ход, проточенный в дереве жуком? Самка жука? Желех. A hraj źuczy po źuczèni, a źuczyna po dóléni. Kolb. I. 156. Ходить жучок по жучині, а жучина по деревині. Чуб. III. 80.
Жучи́ха, хи, ж. Жук-самка. Як поїхав жук по сіно, а жучиху щось насіло. Чуб. III. 164.
Жучи́ще, ща, м. Ув. от жук.
Жучо́к, чка́, м. Ум. от жук. *Попався, жучку, панові в ручку. Нар. сказка.
