старшині. — Зібралось ціх бамаг скільки! Хоч би швидче здихаться ції заваги, — їх стільки не бувало. Лохв. у. Слов. Д. Эварн.
Завагітні́ти, ні́ю, єш, гл. Забеременеть. От вона вже як завагітніла, що от-от родини будуть… Рудч. Ск. II. 90.
Завагоні́ти, ні́ю, єш, гл. = Завагітні́ти. А та чи зляглась, чи не зляглась з ужакою, вже й завагоніла. ЗОЮР. II. 33. От як його жінка завагоніла, так теща і каже йому: привези ж її до мене рожать. ЗОЮР. II. 38.
Заваготі́ти, ті́ю, єш, гл. = Завагітні́ти. Мнж. 37, 25.
Зава́да, ди, ж. Препятствие, помеха, затруднение. То завада є йому, що воно не зійшло. Камен. у. Бу́ти на зава́ді. Служить помехою, мешать. Йому й муха на заваді. Ном. № 2890. Поганому животові й пироги на заваді. Посл. Ста́ти на зава́ді. Помешать.
Заваджа́ти, джа́ю, єш, гл. = I. Заважа́ти.
*Зава́дливий, а, е. Вредный. Сл. Нік.
I. Заважа́ти, жа́ю, єш, сов. в. зава́дити, джу, диш, гл. 1) Препятствовать, мешать, помешать, быть помехой. Сей хміль мені не буде заважати, а буде моєму серцю смілости додавати. Макс. 1849, 85. Ет, геть звідце, не заважай, нема часу з тобою ту балакати! Камен. у. 2) Подействовать дурно (на желудок). Поганому животові і пироги завадять. Ном. № 7159. Зава́дило. Затошнило. Мені з самого ранку завадило. Аф. 406.
II. Заважа́ти, жа́ю, єш, гл. = Зава́жувати. А в кишені три шеляги, та й ті заважають. Грин. III. 652. Бачця, нічого не заважають слова, а Леся, да й сама Череваниха, насилу змогли дивитись без сліз на ту нещасливу невісту. К. ЧР. 221.
Зава́жити. См. Зава́жувати.
Зава́жни́й, а́, е́. Веский, тяжелый, тяжеловесный. Левч. 165. Продажне — заважне. Ном. № 10523.
Заважні́ти, ні́ю, єш, гл. = Завагітні́ти. Жінка в його давно вже заважніла. Рудч. Ск. II. 114.
Зава́жувати, жую, єш, сов. в. зава́жити, жу, жиш. 1) Весить, иметь вес. Скільки пудів вона заважить? Ком. II. 72. 2) Иметь значение, быть важным. Тут початок діла більше заважить, аніж великі гроші. К. (О. 1862. III. 23). А що? Багато твій заважив розум? К. ЦН. 296.
Зава́жуватий, а, е. Неповоротливый. Мнж. 180.
Зава́ла, ли, ж. 1) Завал, набросанная масса чего, загромождение. У хаті така завала, що нема де сісти. НВолын. у. 2) Заносы снежные. Завала снігу велика. НВолын. у. Лелет у зимі як кричит — то на завалу. Вх. Лем. 414. 3) Грозовая туча; буря. Від запад-сонця прийшла завала. Вх. Зн. 18.
*Зава́ли, вал и зава́лки, лок, ж. 1) Боль в горле с опухолью (свинка). Обклали йому ватою всю шию, бо в нього завали. Як болить у горлі, то це називається завалки. Крим.
Зава́лий, а, е. Неповоротливый, увалень. Мнж. 180.
Зава́листий, а, е. Многоснежный (о зиме). Завалиста зіма. НВолын. у.
Зава́листо, нар. Большие сугробы снега, глубокий снег. Як у долині, то завалисто, а полем ні. НВолын. у. Снігу не дуже завалисто. Черк. у.
Завали́ти. См. Зава́лювати.
*Зава́лище, а, с. 1) Развалина, руина. Виринає з-поміж завалищ чорний кіт і, вп'явши свої пулькаті очі в коні, плаксиво зам'явкав. Черемшина. 2) Место разрушения. Мою увагу займала тепер застигла неначе постать дідка, що самотньо чорніла на завалищах хат. Коцюб.
Завалува́ти, лу́ю, єш, гл. Сильно залаять (о многих собаках). Загавкають собаки, завалують на вовка.
*За́валь, лі, ж. Хлам. На горищі там у мене всяка заваль лежить. Звен. у., с. Пальчик. Ефр.
Зава́льковий, а, е = Зава́листий.
Завалько́вувати, вую, єш, сов. в. завалькува́ти, ку́ю, єш, гл. Замазывать, замазать глиной стену.
Зава́лькуватий, а, е. Ленивый, неповоротливый. Потім як роздивилась ближче, дак і завалькуватий, і лемехуватий (дід). Г. Барв. 498.
Завальни́й, а́, е́. 1) = Зава́листий. Завальна зіма. НВолын. у. *2) Громозд-
