Забуза́нити, ню, ниш, гл. Заговорить, понести (чепуху)? Вона йому нісенітницю як забузанила, то він і рукою махнув.
Забузува́ти, зу́ю, єш, гл. Забить, заполнить, засыпать, залепить сыпучим телом, грязью. Борода йому забузована снігом. Греб. 404. Банька скляна, та забузована, та й не видко, що у їй. Кан. у.
Забу́лькати, каю, єш, гл. О жидкости: забульчать, забулькать, забултыхать.
Забулькота́ти, чу́, чеш и забулькоті́ти, чу́, ти́ш, гл. Сильно забульчать. Шубовсть у воду! тільки забулькотіло. Харьк. Чоп як відіткнувся, вода й забулькотіла у човен. Стор. I. 82.
Забундю́читися, чуся, чишся, гл. Заважничать.
Забунтува́ти, ту́ю, єш, гл. Взбунтоваться. На господа вони забунтували. К. Пс. 3.
Забу́ритися, рюся, ришся, гл. Обмочиться.
Забуркота́ти, чу́, чеш и забуркоті́ти, чу́, ти́ш, гл. Заворковать.
Забурку́кати, каю, єш, гл. = Забуркота́ти. Озвись, голубко, забуркукай стиха. К. Дз. 191.
Забу́рний, а, е. Буян. Він як п'яний, — страх який забурний. Миус. окр.
Забу́ртати, таю, єш, гл. Зарыть. Вх. Уч. 238.
Забу́ртатися, таюся, єшся, гл. Зарыться. Вх. Уг. 238.
Забурти́ти, рчу́, ти́ш, гл. 1) Забить, засыпать, залепить. Вікна забуртило (снігом), — нічого не видко. Мнж. 130. 2) Воткнуть, вонзить. У серце ніж забуртила. АД. I. 304.
Забурува́ти, ру́ю, єш, гл. Забурлить. Харьк.
Забуру́нний, а, е = Забу́рний. Я як п'яний, то забурунний. Миус. окр.
Забурха́ти, ха́ю, єш, гл. Забушевать (о воде, ветре).
Забурча́ти, чу́, чи́ш, гл. Заворчать, заурчать. Уже старий забурчав — сердиться. 2) Зашуметь, зажурчать. По хвилі весельця гули. Пливуть — аж вітри забурчали. Котл. Ен. IV. 8. В рівчаку струмочок забурчав. МВ. (О. 1862. I. 71).
*Забусува́тися, су́юся, єшся, гл. Замотаться, запутаться. Кінь забусувався у віжки. Сл. Яворн.
Забу́ти, ся. См. Забува́ти, ся.
*За6ути́ти, чу́, ти́ш, гл. Затрамбовать, утрамбовать. Сл. Дубр.
Забуті́ти, чу́, ти́ш, гл. Загудеть. Загудів, забутів сивий голубонько по зеленій ліщині. Гол. I. 131.
Забу́тко́вий, а, е. Вызывающий забвение. Треба тобі дать забуткової. Ном. № 5820.
*Забу́тливий, а, е. Забывчивый. Сл. Яворн.
*Забу́тливість, вости, ж. Забывчивость. Сл. Нік.
Забу́тни́й, а́, е и забу́тній, я, є. 1) Забывчивый. Забутний чоловік. Черк. у. Ніяк от не згадаю, як його прозивати; я такий забутний став — так зараз і забуду. Верхнеднепр. у. 2) Вызывающий забвение. Чи мені дано такого зілля забутного, чи що? Г. Барв. 351.
Забу́ток, тку, м. 1) Остаток, памятник. Забуток старовини. О. 1862. X. 1. 2) Забвение. Павлогр. у.
Забуття́, тя́, с. 1) Забвение. Продаємо чортяці тіло й душу за нещасливу забуття хвилину. К. ЦН. 217. 2) Забытье. Усе кругом спало, мов зачароване, в тихім забутті теплої ночі. Мир. ХРВ. 19.
Забухи́кати, каю, єш, гл. Закашлять глухо и сильно.
*Забу́цати, цаю, єш, гл. Забодать. Сл. Нік.
*Забуча́ві́лий, а, е. Отвердевший, сгустевший. Забучавілу землю і плуг не бере. Липов. у., с. Ситківці. Ефр.
Забуча́віти, вію, єш, гл. Затвердеть (о почве).
Забуя́ти, я́ю, єш, гл. Роскошно разростись, вырости; во множестве появиться. Як поле в них буяє бодяками, так забуяли серед Царяграда невольницькі базарі козаками. К. МБ. XI. 52. Густо забуяв наш нарід на руїні. К. Дз. 16.
Зава́блювати, люю, єш, сов. в. зава́бити, блю, биш, гл. Приманивать, приманить.
Зава́га, ги, ж. Отягощение; помеха. Ось підписуйте лишень! — каже писарь
