Забря́зкати, каю, єш, гл. Зазвенеть, забряцать, забрякать. Пан грішми забрязкав. Г.-Арт. (О. 1861. III. 103). Хай чарка забрязка, хай весело буде. Греб. 392. Стукни в браму копитами, та й забрязкай поводами. АД. I. 271.
Забрязкоті́ти, кочу́, ти́ш, гл. = Забря́зкати. Аф.
Забрязча́ти, зчу́, зчи́ш, гл. = Забря́зкати. Криві шаблі забрязчали. Мет. 436. Угору руки підіймали, кайданами забрязчали. Макс. 1849. 11.
Забу́бни́ти, бню́, ни́ш, гл. Ударить в литавры. Ой заграно мені і забубонено, бояри побужено. Нп.
Забубо́н, ну, м., чаще во мн. забубо́ни = Забобо́н. Не дуже люблю сільське понеділкування і всякі сільські забубони. Левиц. Пов. 170. Бабські забубони. Ном. № 253.
Забубоні́ти, ню́, ни́ш, гл. Невнятно заговорить, глухим голосом заговорить. Забубонів, як старий дяк. Ном. № 12892.
Забува́ння, ня, с. Забывание, забвение. Левиц. Пов. 303.
Забува́ти, ва́ю, єш, сов. в. забу́ти, бу́ду, деш, гл. Забывать, забыть. Таку собі, моя мила, натуроньку маю, що як сяду близько тебе, то все забуваю. Мет. 64. Тоді я тебе забуду, як очі заплющу. Мет. 62. Забув віл, коли телям був. Ном. № 1044. Пішла кудись: сіней забула замкнуть. Рудч. Ск. I. 20. Забувим латини. Чуб. III. 353. Забу́ти на що́, на ко́го. Забывать о чем, о ком. Що б то й було, як би всі багатіли! то б і на бога забули! Ном. № 1448.
Забува́тися, ва́юся, єшся, сов. в. забу́тися, дуся, дешся, гл. 1) = Забува́ти. Прощай же! швидко убірайся, обіцянки не забувайся. Котл. Ен. IV. 11. З ким любилась, розлюбилась, мушу забуваться. Чуб. V. 156. Ой за яром брала дівка льон, та забулась пов'язати. Мет. 60. Забувсь, відкіля й двері відчиняються. Ном. № 5811. Забувся на його. 2) Забываться, забыться, приходить, придти в забвение. Минулося — забулося. Посл. Забудеться горе. Шевч. 67.
Забуди́нок, нку, м. = Забудува́ння. Вийдеш на пусте місце, де ні однісінької хати; а там ізнов починаються забудинки і всі на другий штиль: де двірок стоїть, де просто як сільська хата. Св. Л. 24.
Забуді́вля, ля, с. Строение, постройка. Дзвіниця коло тієї ж церкви ще дивнійша: стоїть підмурок… на підмурку по краях… стовпи… на тих стовпах мурований піддашок, як червоний поясок; на піддашку забудівля з дірами замісць вікон. Тут дзвони висять… Стоїть собі дзвіниченька, і хрест на ній наче пишається, наче йому величнійше стояти на такім пишнім забудівлі. Св. Л. 26.
*Забу́дливість, вости, ж. Забывчивость. Черемшина.
Забудо́вувати, вую, єш, сов. в. забудува́ти, ду́ю, єш, гл. Застраивать, застроить. Инде замісь улиці майдан і ніхто його не забудовує і нічого на йому нема. К. ЧР. 63.
Забудо́вуватися, вуюся, єшся, сов. в. забудува́тися, ду́юся, єшся, гл. Застраиваться, застроиться. Великий був майдан, та вже забудувався багато. Черниг. г.
Забудува́ння, ня, с. Строение, постройка. Якісь невидані місця, якесь пишне забудування. Левиц. I. 213.
Забудува́ти, ся. См. Забудо́вувати, ся.
Забу́дька, ки, ж. = Забу́дьок 2. Озьми хліб, забудьку, той, що як виймаєш із печі ти забудеш винять. Драг. 32.
Забу́дько, ка, м. Забывчивый человек. Який же з тебе забудько, хлопче. Подольск. г.
Забу́дькуватий, а, е. Забывчивый. Могил. г.
Забу́дьок, дька, м. 1) Забытый предмет. Черк. у. 2) Забытый в печи хлеб. Як забудька хто ззість, то все буде забувати. Подол. г. 3) Раст. чернобыль. Arthemisia vulgaris L. Наївся забу́дьків. Стал забывчив. Ном. № 13742.
Забужа́віти, вію, єш, гл. Загрязниться. Ото вікна забужавіли — нічого не видно.
Забужува́ти, жу́ю, єш, гл. Опалить перья и пух (у птиц). Я вже курча забужувала. Лебед. у.
