Дзвін, дзво́ну, м. 1) Колокол. Бубонів, як міський дзвін. МВ. I. 105. У неділю рано задзвонили в дзвони. Мет. 95. *А коли б вони іхали, то скрізь по дзвіницях грали би дзвони. Лепкий. 2) Звон. Да́ти на дзвони. См. Дава́ти. 3) Род детской игры. О. 1861. XI. Св. 37. 4) Род писанки. КС. 1891. VI. 37. *5) Часть колесного обода. Старші господарі очима знавців оглядають колесо…, чи добре стягнув обруч дзвони, чи війшла на своє місце кожна спиця. Франко. Ум. Дзвіно́к, дзво́ник.
Дзвіне́ць, нця́, ж. Раст. Rhinantus minor и R. major. Вх. Пч. I. 12. Шух. I. 20.
Дзвіни́ця, ці, ж. 1) Колокольня. Як в Кийові на дзвіниці черці в дзвони дзвонять, так в Полтаві перекупки на місті гуторять. Ном. № 13445. 2) = Ве́жа 3. Гол. I. Об'ясн. к рис. 21. О. 1861. XI. Св. 36. Ум. Дзвіни́чка.
Дзвіни́чний, а, е. Относящийся к колокольне. Дзвіничний хрест. Васильковск. у.
Дзві́нка, ки, ж. Бубновая масть в картах. КС. 1887. VI. 463. Йому́ дзві́нка сві́тить. Ему везет.
Дзвінки́й, а́, е́. Звонкий, звучный. Горщик дзвінкий. Черкас. у. Голос дзвінкий. Черкас. у. Дзвінкий регіт такий чути, що так і роскочується. МВ. II. 182.
Дзвінко́вий, а, е. Бубновый.
Дзвінкоголо́сий, а, е. Звучный. К. МХ. 40.
*Дзвінку́чий а, е. Звонкий. Ясна, дзвінкуча пісня голосна. М. Черн.
Дзві́нний, а, е. Колокольный.
Дзві́нник, ка, м. Колокольный мастер. НВолын. у.
Дзвіно́к, нка́, м. 1) Колокольчик, звонок. Греб. 361. Сама як схопить дзвінок — по всіх покоях дзінь-дзінь. МВ. I. 14. 2) Мн. Дзвонки́. Раст. Convolvulus sepium. ЗЮЗО. I. 119. 3) Название рослого красивого веселого вола. КС. 1898. VII. 46. 4) = Дзвенка́ч. Вх. Пч. II. 10. Ум. Дзвіно́чок.
Дзвіно́чок, чка, м. 1) Ум. от дзвіно́к. О. 1861. XI. 10. 2) Мн. Дзвіно́чки. Раст. Linaria genistaefolia Mill. ЗЮЗО. I. 126.
Дзвонари́ха, хи, ж. Жена звонаря.
Дзвонарі́в, ре́ва, ве. Звонарев.
Дзвонарі́вна, ни, ж. Дочь звонаря.
Дзвона́рський, а, е. Относящийся к звонарю.
Дзвона́рь, ря́, м. Звонарь. Чуб. V. 1154. Ум. Дзвона́рчик.
Дзвоне́ць, нця́, м. 1) = Дзвіно́к 1. 2) = Дзвенка́ч. Вх. Пч. II. 10.
Дзво́ник, ка, м. 1) = Дзвіно́к в 1 знач. Коні помчали, дзвоники задзвеніли. Кв. 2) Мн. Дзво́ники. Раст. Колокольчики, Campanula persicifolia, Campanula trachelium, Convolvulus sepium L., Linaria genistaefolia Mill. См. Дзвіно́к, дзвіно́чок. Ум. Дзво́ничок. Ком. II. 81.
Дзвони́ти, ню́, ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Г. Барв. 156. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. К. Досв. 127. 2) Звенеть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. К. ЧР. 14. Ой ключи мої, срібні-злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. Чуб. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. Шевч. 67. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі́. Звонить по усопшему. Ном. № 8322. По дівчинонці дзвони дзвонили. Мет. 96. *5) Стучать, щелкать. Сама дзвонила зубами, але не відступала. Стеф.
Дзвони́ця, ці, ж. и пр. См. Дзвіни́ця и пр. К. ЧР. 84. Чуб. III. 22.
Дзво́ничок, чка, м. Ум. от дзво́ник.
Дзвя́га, ги, ж. = Звя́га.
I. Дзвяк, ку, м. Металлический звук.
II. Дзвяк! меж. для выражения металлического звука. Було тільки сонця краєчок засвітить, уже й бряк і дзвяк по селу. МВ. I. 44.
Дзвя́кало, ла, с. Чавкающий человек.
Дзвя́кати, каю, каєш, одн. в. дзвя́кнути, ну, неш, гл. 1) Звякать, звякнуть. Дзвякнув дзвонок. МВ. I. 52. 2) Чавкать. Їж бо вже та не дзвякай. 3) Произносить звук дз. Кортить литвина, поки не дзвякне. Ном. № 5012.
Дзвя́кнутися, нуся, нешся, гл. Упасть на землю, шлепнуться, брякнуться.
