пшеницы, которую едят с медом, сахаром. Шух. I. 143.
Дзьобань, ня, м. = Оска́рд (с острыми концами). Мик. 481.
Дзьо́бенка, ки, ж. = Дзьо́блинка. Kolb. I. 36. Гол. Од. 68.
Дзьо́блинка, ки, ж. Сумка (четырехугольная шерстяная) у гуцулов, род котомки, надеваемой через плечо. Федьк.
Дзьо́бня, ні, ж. = Дзьо́блинка. Шух. I. 124. Гол. Од. 68. *Черемш. «Село виг.».
Дзьо́бро, ра, м. Ребро. Коп'єм дзьобро пробивали. Чуб. III. 408.
Дзьо́па, пи, ж. 1) = Ді́вчина. Юж дзьопа оддата. Вх. Лем. 409. Вх. Уг. 236. 2) Старый платок. Вх. Лем. 409.
Дзьорка́ч, ча́, м. = Дзенка́ч. Вх. Пч. II. 10.
Дзьо́ха, хи, ж. О женщине: вертушка? болтунья? Се вже мабуть тобі та дзьоха набрехала. Новомоск. у.
I. Дзюб, ба, м. Клюв. Угор. Ум. Дзю́бик, дзюбо́к.
II. Дзюб! меж., выражающее клевание. На маковці сиділа, дрібен мачок дзюбала: дзюб, дзюб, дзюбанець! Маркев. 74.
Дзю́ба, би, ж. Девушка с лицом, изрытым оспой. А що кому до того, що я дзюбу люблю; а я дзюбі, моїй любі, черевички куплю. Нп. Ум. Дзю́бка.
Дзюба́к, ка́, м. 1) = I. Дзюб. Вх. Лем. 409. *2) Кирка. Раз за разом гатить він дзюбаком в іловату опоку й відриває від неї кусні лепу. Франко.
Дзюбане́ць, нця, м. См. Дзюб II. Маркев. 74.
Дзю́баний, а, е. 1) Поклеванный. 2) Рябой от оспы. Дзюбана дівка. Ум. Дзюбане́нький.
Дзюба́нь, ня́, м. = Дзюба́тий.
Дзюба́стий, а, е = Дзюба́тий.
Дзю́ба́ти, баю, єш, одн. в. дзю́бну́ти, ну, неш, гл. Клевать, клюнуть. Пшениці не дзюба, водиці не п'є. Бал. 82. Пане-господару, на вашім дворі да три голуби пшеницю дзюбають. Чуб. III. 417. Дзюба́ти насі́ння. Вылущивая есть семячки (о людях).
Дзюба́тий, а, е. 1) С большим клювом. Яструби дзюбаті. К. Досв. 99. 2) = Дзю́баний. Дзюбата дівка. Був русявий, вусатий, дзюбатий. Св. Л. 275. Г. Барв. 447.
Дзю́бик, ка, м. Ум. от I. Дзюб.
Дзю́бка, ки, ж. 1) Клюв. Борз. у. 2) Ум. от дзю́ба.
Дзю́бнути. См. Дзю́ба́ти.
Дзюбо́к, бка́, м. 1) Ум. от дзюб. 2) См. Ґельґі́в. Шух. I. 175.
Дзюбу́н, на́, м. Клюющий.
Дзю́ндзя, зі, ж. Vulva? Ходила я в річку по раки, викусили дзюндзю собаки. Нп.
I. Дзюр, ра, м. Ключ, источник.
II. Дзюр! меж. Звукоподражание для выражения течения струи. Чарочко серебренька, в тобі горілочка солоденька. А ні сучка, а ні задирочка, як дзюр, так дзюр до донечка. Чуб. V. 1096. Хоч дзюр, та не кап! — казав циган, як заховавсь від дощу під дерево. Мнж. 115.
Дзю́ра, ри, ж. и пр. = Діра́ и пр. То так потрібне, як дзюра в мості. Ном. № 9817. Ум. Дзю́рочка.
Дзюри́ти, рю́, ри́ш, гл. Течь тонкой струей. Рудч. Чп. 247. Кров дзюрить, булькотить з спини. Ном. № 8173. Рудч. Чп. 247. Так за шию й дзюрить. О. 1862. VI. 57.
*Дзю́ркіт, коту, м. Журчание. Сл. Яворн.
Дзю́ркнути, ну, неш, гл. Политься струей. Раз цюкнув, кров дзюркнула. Млр. л. сб. 229.
Дзюрко́м, нар. Струей. Уман. у. Вода біжить дзюрком.
Дзюркота́ти, чу́, чеш и дзюркоті́ти, чу́, ти́ш, гл. Течь с шумом, журчать. Дзюркотіла з гори вода, збігаючи ринвою між кущами. Левиц. Пов. 276. А срібная хвиля… дзюркотить. К. Досв. 70.
Дзюркотли́вий, а, е. Журчащий. А ти, водо дзюркотлива, течи із ставка. К. Досв. 159.
Дзюрко́тонька, ки, ж. Журчащая вода. Передай їй, дзюркотонько, плач довічний мій. К. Досв. 160.
Дзю́рочка, ки, ж. Ум. от дзю́ра.
Дзюрча́ння, ня, с. Журчание.
Дзюрча́ти, чу́, чи́ш, гл. Журчать. Дзюрчить, біжить криниченька, наповня ставок. К. Досв. 157.
Дзяб, би, ж. = Зяб.
