Дзиґа́рний, а, е. Часовой. Дзиґарна стрілка. Біл.-Нос.
Дзиґа́рок, рка, дзиґа́р, ра́, м. = Годи́нник. Чаще во мн. ч.: дзиґа́рки. Знає ту високу з дзиґарками дзвіницю. К. ЧР. 81.
Дзи́ґати, ґаю, єш, дзи́ґатися, ґаюся, єшся, гл. Юлить, вертеться. Годі тобі дзиґати. Староб. у. Що ти тут дзиґаєшся — геть відсіля. Староб. у.
Дзи́ґлик, ка, м. Стул, табурет, треножник. Одягну тебе, обую, посажу як паву на дзиґлику, як гетьманшу та й дивитись буду. Шевч. 144. Царя на дзиґлик посадили. Котл. Ен. Ум. Дзи́ґличок.
Дзиґлико́вий, а, е. Относящийся к стулу, табурету.
Дзи́ґличок, чка, м. Ум. от дзи́ґлик.
Дзиґльо́ваний, а, е. Кокетливый, бойкий. Дзиґльований парубок, дівка. Черкас.
Дзиґля́тко, ка, с. Стульчик. Ум. Дзиґля́точко.
Дзиґну́ти, ну́, не́ш, гл. Прожужжать.
Дзидзи́кати, каю, єш, гл. Говорить, как выговаривают евреи. Бо й правда, що сей Юдун дзидзикав мов справжній жид. Кв. II. 172.
Дзижча́ння, дзижча́ти. См. Дзизча́ння, дзизча́ти.
Дзиз, за, м. Овод. Січеться в вічі дзизом. Він ди́виться на ме́не дзи́зом. Он волком на меня смотрит, неприязненно смотрит. Чи не наробив я часом якого бешкету в хаті під п'яну руч, бо щось дзизом усі дивлються на мене. Грин. II. 179.
Дзизку́чий, а, е. Жужжащий.
Дзи́зну́ти, ну, неш, гл. 1) О полете пули, камня: издать звук, свиснуть. Камінь поуз голову дзизнув. МВ. (О. 1862. I. 86). *2) Ударить. Сл. Нік.
Дзизча́ння, дзижча́ння, ня, с. Жужжание.
Дзизча́ти, дзижча́ти, чу́, чи́ш, гл. Жужжать. Бжоли, метелики, оси, бабки, чмелі гудуть, дзижчать. Осн. 1862. VIII. 15.
Дзи́нґель, ля, м. 1) Пт. щегленок, Fringilla carduelis. Вх. Пч. II. 10. 2) Раст. Angelica silvestris. Вх. Пч. I. 8. См. Дзе́нґель.
Дзи́ндзик, ка, м. Висящая и качающаяся кисточка или что-либо подобное.
Дзиндзи́кати, чу, чеш, гл. = Дзижча́ти. Желех.
Дзиндзоо́кий, а, е. Близорукий. Та в нас дівка була дзиндзоока. Полт. у.
Дзинча́ти, чу́, чи́ш, гл. = 1) Дзижча́ти. 2) = Брязча́ти. Голосно дзинчали чарочки. Мир. Пов. II. 61.
Дзирча́ти, чу́, чи́ш, гл. = Деренча́ти. У коміні гуло, вікна дзирчали, у хаті все ходором заходило. Стор. МПр. 37.
Дзича́ти, чу́, чи́ш, гл. = Дзизча́ти. Комарь дзичить. Харьк. у.
Дзіґера́й, ра́ю, м. = Не́жить. Вх. Зн. 15.
Дзіндзі́вер, ру, м. 1) Раст. Malva mauritiana. ЗЮЗО. I. 128. 2) Дзіндзі́вер-зух. Удалец, хват. Стор. I. 184. Бо Турн і сам дзіндзівер-зух! Коли чи п'є — не пропиває, коли чи б'є — то вже влучає, йому людей давить — як мух. Котл. Ен.
Дзіндзо́ра, ри, ж. = Джінджу́ра. Вх. Зн. 14.
Дзмі́їв, ва, ве = Змі́їв.
Дзмій, мі́я, м. дзміїха, хи, ж. = Змій, зміїха.
*Дзо́ркати, каю, єш, гл. Погромыхивать. Франко.
Дзу́ґа, ґи, ж. Крючок, удерживающий наві́й на ткацком станке. Вас. 165.
Дзудзури́ха, хи, ж. = Джиджуру́ха. МВ. (КС. 1902. X. 147).
Дзус, дзу́ски! меж. 1) Прочь! Пошел! Нельзя! А дзуски, поганий! Кв. II. 268. Правда, й туди вашому брату… дзус. К. ЧР. 243. А дзуски не хочеш? Козелец. у. 2) Брысь! (на кошек).
Дзьоб, дзьо́ба́ти и пр. = Дзюб, дзюба́ти и пр. НВолын. у. Харьк. г. Дзьо́бом сі́сти. Остаться на месте, не подвинуться. Дзьобом сидиш, — ні за що рук зачепити, ніде заробити. Кролев. у. В кого є худібка, до той якось виборсається, того й на заробітки пустять, а голиш все таки дзьобом сяде. О. 1862. IV. 106.
Дзьо́бавка, ки, ж. Род каши из
