Дові́льний (ній), а (я), е (є). 1) Довольный. Я довільний вашим словом, кохані судці. НВолын. у. 2) Доступный для пользования каждому. «Чи можна з цієї криниці коня напоїти?» — Чому ж не можна: вода довільня. Харьк. 3) Имеющийся в достаточном количестве. Довільні дрова у нас. Харьк. у. 4) Произвольный.
Дові́льно, нар. 1) Всем доступно для пользования. 2) В достаточном количестве. Тут таки й на землю довільніш, та й хлопцям буде кращий заробіток. КС. 1885. VI. 345. 3) Произвольно. Він поводиться собі довільно, — як заманеться йому. Берд. у.
Довінча́ти, ча́ю, єш, гл. Довенчать.
*Дові́ра, ри, ж. Доверие. Крим. Неч.-Лев.
Дові́рити. См. Довіря́ти.
Дові́ритися, рюся, ришся, гл. Наверное узнать. Так от батько вже довіривсь, хоч люде й кажуть, що нема. Грин. I. 32.
*Дові́рливий, а, е. Доверчивый. З довірливим риком тяглася до нього його біланя… Коцюб.
*Довіро́чний, а, е. Доверительный. Сл. Нік.
Довіршо́вувати, вую, єш, сов. в. довіршува́ти, шу́ю, єш, гл. Дописывать, дописать стихи, дописать стихами.
Дові́ршування, ня, с. Выведение верха (стога, крыши и пр.).
Дові́ршувати, шую, єш, сов. в. доверши́ти, шу́, ши́ш, гл. Заканчивать, закончить верх (стога, крыши). Довіршують уже стіжок. Черн. у.
*Дові́р'я, р'я, с. Доверие. Сл. Нік.
Дові́ряний, а, е. Дознанный, испытанный, несомненный. Що є відьми — се довіряна річ. НВолын. у.
Довіря́ння, ня, с. Доверие.
Довіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. дові́рити, рю, риш, гл. 1) Доверять, доверить. К. Псал. 178. І батькові не довіряв. Котл. Ен. 2) Испытывать, испытать. Я довірив попа, який він. НВолын. у.
Довіря́тися, ря́юся, єшся, сов. в. дові́ритися, рюся, ришся, гл. Доверяться, довериться. І той, хто хліб мій їв, кому я довірявся, приятель щирий мій підняв п'яту на мене. К. Псал. 100.
Дові́чний, а, е. Вечный, которому конца не будет. Щастя дочасне, а злидні довічні. Ном. № 1450. Засни, серце, довічним сном! К. Досв. 50. Довішня отрута. Мет. 89.
Дові́чно, нар. = Доо́чне.
Дові́яти, ві́ю, єш, гл. 1) О ветре: достигнуть, долететь. Туди вітер не довіє і сонечко не догріє. Мил. 182. 2) Окончить веять. Коли б біг поміг довіяти сьогодні ячмінь. Харьк. у.
Довко́ла, нар. Вокруг. Обступили ковані коні довкола. О. 1862. IV. 31.
*Довко́лишній, я, є. Окружающий, окольный. Крим.
Довми́тися, доуми́тися, млю́ся, мишся, гл. Додуматься, сообразить, смекнуть. Коли б було не довмився, що робить, то тяжкеє б лихо сталося. Лебедин. у. Він довмився, що посіяти. Черк. у. Добре ви собі довмилися. НВолын. у.
Дово́дець, дця, м. Доказатель.
Дово́дження, ня, с. Доказательство, доказывание. Каменец. у.
Дово́дити, джу, диш, сов. в. довести́, веду́, де́ш, гл. 1) Доводить, довести. От як раз дід довів гайдамаку до тиєї хати. Рудч. Ск. II. 149. 2) Допускать, допустить, доводить, довести. Нехай господь скарає того, хто довів до того. Ном. № 4109. Бог його зна, до чого мене бог доведе. ЗОЮР. I. 11. А чи довго матір та ще й добру довести до того, що повірить усьому, що їй стануть росказувати. Кв. Не довести́. Не допустить, не привести. Не доведи мене до сього, господи! К. ЧР. 267. 3) Только несов. в. Предводительствовать. Швачка їми доводив. ЗОЮР. I. 135. 4) Доказывать, доказать. Галілей став доводити, що Коперник не дурень і не єретик. Ком. I. 56. А я йому довожу, що все одно. МВ. Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне. МВ. (О. 1862. III. 76). 5) Довести́ до згу́би. Погубить, довести до гибели. Одарка заплакала слізьми та й почала росказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як страхали і били, як до згуби довели. МВ. I. 72.
