6) — до кра́ю, д. кра́ю, *кінці́в. Окончить, довести до конца. Доведу уже до краю, доведу, — спочину. Шевч. 206. Треба краю доводити. Шевч. 7) — до пуття́. а) Сделать как следует. б) = Дово́дити до ро́зуму. Не довів тебе до пуття. Св. Л. 99. 8) Дово́дити до ро́зуму. Воспитывать. Батько щоб навчав та до розуму доводив. Кв. Не той тато, що сплодив, а той, що до розуму довів. Ном. № 7236. 9) Довести́ свого́. Поставить на своем. Мене б він такеньки не обійшов: я б йому довела свого, побачив би він. МВ. II. 80. 10) — сорома́. Наделать сраму, пристыдить. Се чужа сторона доведе сорома. Мет. 196.
Дово́дитися, джуся, дишся, сов. в. довести́ся, ду́ся, дешся, гл. 1) Приходиться, придтися, случаться, случиться, выпадать на долю (безлично). На довгім віку усього доведеться. Ном. № 9893. Не довелось свині на небо дивиться. Ном. № 5329. Так нам довелося. НВолын. у. Чує, чує материне серце, яка доля доні доведеться. К. Досв. 121. Чаруй, чаруй, дівчинонько, коли довелося, — уже твоє біле личко з моїм понялося. Мет. 12. Доведеться ледачому всю правду сказати. Чуб. V. 28. *Як доведе́ться. Как случится. Сл. Нік. *Дово́диться слу́хатися. Приходится повиноваться. Сл. Нік. 2) Следовать (к получению). Заплатив два рублі, а ще доводиться йому шість. 3) Доставаться, достаться. А їй довелась запаска гарна. Сама, дівко, не вгадала, кому доведешся. Грин. III. 212. Чуб. I. 246. 4) Приходиться, придтися, стоить. Бідна козацька голово! Оттак то завсегда доводиться нам та честь та слава! Збоку дивляться люде, дивуються, що блищить, сияє, а в серце ніхто не загляне. К. ЧР. 312. 5) Только несов. в. Приходиться (каким-либо родственником). А Сомко… доводиться Юрасеві дядьком. К. ЧР. 28.
Дово́дливий, а, е. Доказательный, убедительный.
Дово́дливість, вости, ж. Доказательность, убедительность. Черном.
Дово́дливо, нар. Доказательно, убедительно. Та вже так доводливо викладає. Черном.
Дово́дний, а, е = Дові́дний.
Дово́дник, ка, м. Доносчик; доказатель. См. Дово́дець.
Дово́зити, во́жу, зиш, сов. в. довезти́, зу́, зе́ш, гл. Довозить. Найнявся мужик довезти двох жидів у містечко на ярмарок. Рудч. Ск. II. 193.
*Довозо́вий, а, е. Привозной. Сл. Дубр.
Дово́лити, лю, лиш, гл. Довольствовать, содержать в довольстве.
Дово́лі, нар. Довольно, достаточно. Доволі буде з тебе й карбованця. НВолын. у. І вовк на волі та й виє доволі. Ном. № 1328. На волі — плачу доволі. Ном. № 1332. А дідизни було доволі, — вічний покой предкам і дідам. К. ЧР. I. 65. У Мирн. употреблено как сущ. в значении: довольство. Мир. ХРВ. 331. Замолоду натерпівся всього, — поживи хоч зо мною в доволі. Мир. ХРВ. 347.
Доволіка́ти, ка́ю, єш, сов. в. доволокти́, чу́, че́ш, гл. Доволакивать, доволочь, дотаскивать, дотащить. Ледве ноги доволік. Шевч. 532. Насилу доволік шкуру до криниці. Рудч. Ск. II. 189.
Доволочи́ти. См. Доволо́чувати.
Доволочи́тися, чу́ся, чишся, гл. Дошляться. Було собі дві волоцюги і доволочились до того, що вже їсти нічого. ЗОЮР. II. 96.
Доволо́чувати, чую, єш, сов. в. доволочи́ти, чу́, чиш, гл. Оканчивать, окончить бороновать после посева. Моли б, господи, до дощу доволочити. Харьк. у.
Дово́льний, а, е. Удовлетворенный. А що ви, свати, довольні? — Ні, не довольні. Мет. 190.
Довольни́ти, ню́, ни́ш, гл. Удовольствовать пищей и питьем. Спасибі, довольнив нас кум. Черк. у.
Довольни́тися, ню́ся, ни́шся, гл. Удовлетворяться вообще, а также в частности пищей и питьем. Та вже ми й довольнилися у свата. Черк. у. І тим сердега довольнивсь (що бачив), як Чорне бовваніло море. Мкр. Г. 11. Ти часто їв у нас і пив, татусь у тебе довольнився. Мкр. Г. 33.
Дово́льність, ности, ж. 1) Довольствие, довольство, удовлетворенность. Чого ж, чого, Домашенько, од пана втікаєш? Чи ти собі довольности ніякої не маєш? Грин. III. 615. *2) Развлече-
