цвілого. Гринч. III. 556. Рвали тіло по кавалку, пускали на воду. Гол. I. 9.
Кава́лер, кава́лір, ра, м. 1) Кавалер, мужчина. Сама знаю, що не маю кавалера близько. Гринч. III. 185. Плачуть мами за синами, жінки за мужами, а дівчата ластів'ята за кавалерами. Галич. 1867. 2) Холостяк. Бувай, бувай, Касю, здорова, я їду кавалір, а ти вдова. Чуб. V. 355. 3) Кавалерист. І без тебе ся нам жало королеві і полякам, кавалірам і козакам. Pauli. Ум. Кавале́рочок. Мил. 216.
Кавале́рія, рії, ж. 1) Кавалерия. З молоду служив я в воєнній, в кавалерії ще. Стор. 2) Орден. Дав звістку, що почепили йому кавалерію. Стор. *3) Соб. Компания мужчин. Зібралася кумпанія, така слічна кавалерія. Нп.
Кавале́рочок, чка, м. Ум. от кава́лер.
Кавале́рський, а, е. Относящийся к кава́леру. Желех.
Кава́лець, лця, м. Ум. от кава́л
Кава́лір. См. Кава́лер.
Кавалірува́ти, ру́ю, єш, гл. Жить холостяком.
Кава́лок, лка, м. Ум. от кава́л.
Кавальцюва́ти, цю́ю, єш, гл. Дробить, крошить, резать на куски. Желех.
Кава́льчик, ка, м. Ум. от кава́л. Желех.
Кавду́н, на́, м. 1) Брюхо. Козак не гордун, що обірве, то й в кавдун. Ном. № 12166. *2) Карман.
Каве́лок, лка, м. = Кава́лок. Употреблено в значении: комок, бесформенный кусок. Хиба ж це пампушки? Це кавелки якісь. Екатериносл. г.
Ка́верза, зи, ж. Проказа, проделка. Ось як жінок я укараю: пошлю вас в запорожську Січ; там ваших каверз не вважають, жінок там на тютюн міняють. Котл. Ен. VI. 7.
Ка́верзник, ка, м. Проказник. І старий був, кажуть, каверзник великий. А який каверзник? Посадять у клітку, а він і втече. ЗОЮР. I. 73. Оттак тії каверзники змовлялись у-очевидьки на ґвалтовний учинок. К. ЧР. 96.
Ка́верзниця, ці, ж. Проказница. Пішла по хаті вихилятись, а за нею й друга каверзниця — Секлета. Де й сльози поділись — усі в сміху. Г. Барв. 47.
*Каверзува́ння, ня, с. Проделки, проказы, пакостничание. Сл. Нік.
Ка́верзувати, зую, єш, гл. Проказить.
Каверзя́кати, каю, єш, гл. Говорить чепуху. Що там він каверзяка? Каверзяка таке, що й не слухав би його. Лебед. у.
Ка́вза, зи, ж. 1) Порицание, брань. Желех. 2) Ссора. Желех.
Кавзува́ти, зу́ю, єш, гл. 1) Порицать, бранить. Кавзує мене межи люди. Вх. Зн. 23. См. Кабзува́ти 2. 2) Жаловаться, роптать, выражать свое неудовольствие. Вх. Зн. 23.
Ка́від, вода, м. Род, отродье. Левч. Дід його, батько і мати, та і ввесь їх кавід такий закатований.
Ка́вка, ки, ж. Ум. от ка́ва. За дівчиною всі звони зазвонили, а за козаченьком всі кавки закавчили. Гол. I. 106.
Ка́вкати, каю, єш, гл. 1) Кричать по-вороньему. Кавкає як ворона, а хитрий як чорт. Ном. № 2978. *2) Пищать, мяукать. Аби чим кишку напхати, щоб не кавкала. Ном. № 12171.
Ка́вкнути, кну, неш, гл. Однокр. в. от ка́вкати.
Ка́вний, а, е = Ка́лний. Ой Олена прибілена, Василина кавна, а Маричка пишна чічка, бо то любка давна. Гол. II. 362.
Ка́вонька и ка́вочка, ки, ж. Ум. от ка́ва.
*Ка́ворот, та, м. Только в виражениях: Взя́ти за ка́ворот. Взять за шиворот. Да́ти у ка́ворот. Дать в зашей, по шее. Пир. у., Конон.
Кавпі́ти, пі́ю, єш, гл. Терпеть нужду, нуждаться. Желех.
*Кавра́жити, жу, жиш, гл. Трепать, мять. Сірко наш на греблі зостався, там собаки якесь стерво кавражать. Пир. у., Конон.
Кавра́тити, ра́чу, тиш, гл. Смущать, смутьянить, возбуждать людей. Нічого не робе, та ще й усіма кавратить. Миргор. у. Слов. Д. Эварн.
Кавра́тка, ки, ж. 1) Кружка. А всипте мені кавратку меду. Гринч. 2) Цер-
