1844 року, діставши тутил свобідного мистця, поїхав на Україну. Тут його радо й величаво вітали. Круг його знайомих ріс, росла його слава, на його дивилися як на ґенія. Знайомість з Кулішем і Костомаровим відчиняла нові горізонти, зарисовувались нові пляни народньої роботи. Шевченко дістав місце рисівника в археоґрафічній комісії, готовив альбом «Живописна Україна», мав стати професором малярства в київським університеті. З під його пера вийшли протягом отсих трьох літ що найбільші твори: «Сон», «Гус», «Невольник», «Великий льох», «Кавказ», «Наймичка», «Посланіє», «Холодний яр», «Заповіт».
В цих творах порушив він силу питань про теперішнє, минуле і майбутнє України, явився не тільки першим, всесторонним і справді великім поетом України, але й її ідеольоґом, її провідником у визвольній боротьбі, його слово набрало небувалої доси смілости, гнучкости, краси, засияло слізми, кровю, дорогим самоцвітом великого й глибокого чуття, виявило таку силу і таку красу і таку глибінь української душі, якої ніхто й не сподівався.
Він мав, завдяки Кулішевій дружині, виїхати до Італії, щоб поширити свій світогляд, як нараз 5, квітня 1847, його арештовано за приналежність до Кирило-Методіївського брацтва. Арешт, процес у Петербурзі (Дубельт і Орлов) і 30 мая всемилостивий присуд, яким покарано його (головно за «Сон», «Кавказ») на прогнання і на військову службу та заборонено писати й малювати.
9 червня був уже Шевченко в розпорядженню окремого Оренбурського корпусу. Оренбурґ, Орська кріпость, Аральське озеро, Уральск і врешті Новопетровськ, отсе етапи цього страстного ходу, який пройшов Шевченко протягом більше ніж десяти літ, лишаючи по дорозі своє здоровля, свою творчу енерґію, своє натхніння звише. В Новопетровську пережив Шевченко цілих 7 літ у страшних умовах, мов живцем замкнутий в домовину. Тих 7 літ, коли він стояв на верху свойого духовного розвитку, коли він міг дати найціннійші твори, минуло безслідно, йому не вільно було писати. В Оренбурзі, в Орську і над Аральським озером він творив чимало (там повстали його прегарні думки), а в Новопетровську мусів мовчати. Що йно літом 1857 року його помилував молодий цар, Александер II (завдяки кн. Рєпніним і другим знайомим поета), але йому не вільно було жити на Україні. Шевченко пустився їхати в Петербург. В Нижньому Новгороді мусів спинитися на цілого пів року і тут написав «Неофіти». В Петербурзі замешкав у Академії, рисував офорти, писав, живо цікавився українським рухом, особливо освітним, приймав участь у видавництвах, готовив нове видання творів і хотів побудувати собі хату над Дніпром, оженитися і дожити на Україні свого многострадального віку. Тоді він написа поему «Марія» та деякі меньші, дуже гарні твори і видав «Букварь».
