Сторінка:Суржик для інтеліґенції.pdf/10

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Автора в випадках непоодиноких може здатися скрайньо нетолєрантною. Людина, яка промовляє фразу „розкладка клавіатури компютера“, на мій погляд, марне тішить себе ілюзією, що ніби-то розмовляє по-українськи. Українець скаже так: „розклад клявіш ме́тика“. Ось.

Шановний Читач уже зрозумів, що не буде цей монолог безсуперечним. Не певен я також, чи не забракне Автору кваліфікації, а вже напевне — матиме нагоду уважний Читач закинути Автору ті-ж самі огріхи, у яких Автор зарозуміло намагається звинуватити иньших. Розмовляю та пишу далеко не досконало, і то дуже. Тішуся, що маю досить глузду це визнати, і що моєї амбітности на таке визнання іще стає. Чого зичу всім. Але болить мене і є прикро, що оточення не допомагає мені робитися ліпшим. Суспільство, яке, всупереч прагненню індивідуума до самовдосконалення, з тупою завзятістю намагається перетворити його в моральному та інтелектуальному плані у лайно — таке суспільство виконує лише одну місію: підготувати добре угноєну ріллю під засів сім'ям иньшої раси. Якими засобами воно це робить, побачимо за хвилю на прикладі телевізії. Як-же протистоїть цій смертоносній „місії“ нинішнього „українського“ суспільства жертовна національно-свідома лінґвістична інтеліґенція? По-різному. Але завше в такий спосіб, аби менше було помітно. Не мріяв і не готувався я до ношення напоготові олівця та придумування, як перекласти людською мовою гидоту, котра щоденно лізе в очі та в'ялить людині вуха в „нашому“ україно-інтерівському оточенні. Маю иньшу професію і брак мені лінґвістичних знань. На щось подібного вчилися: мовники, письменники, журналісти, редактори — одним словом студенти тих факультетів, де, коли не вмів (або не хотів) брехати — про́ста дорога у Мордву. Здавалося-б, саме час відімстити за потоптану гідність, час оправдати вимушений колябораціонізм. Час витягнути користь зі знань, здобутих під окупантом, віддати Матері задавнений борг, коштом якого куплено кар'єру; час роздмухати давно призабутий ідеалізм та повернути собі рішучість — бо чого варті десятки романів і сотні наукових ступенів, коли в Иньшому Світі, почувши волання нащадків, — „у їхній варварській вражій мові не впізнаєте голосу внуків Ваших“ (А. Міцкевич)?

За дотримання норм, за впровадження мови та її захист дбає Інститут Української мови в дусі славних большевицьких традицій. На Конґресі НТШ у Львові (жовтень 1998 р.) дехто з київських гостей бідкався, що прекрасні, вже розроблені, пропозиції,