коштує…“ (зробити те-то і те-то) і укр. „що тобі шкодить…“, рос. „давай наливай“ і укр. „бери та наливай“, порівняти вульгаризм „пішли на пиво“ з правильним „ходімо на пиво“, відчути логічну відмінність між виразами „настоювати“ (траву) і „наполягати“ (на рішенні), „приймати клятву“ (від когось, або на себе — наче прокляття) і „складати присягу, присягати“ (перед кимсь), між відруховим „від нього всього можна чекати“ (ожидать) і більш вишуканим „усякого сподіватися“; щоб зміг читач позбутися характерного для бездумних мавпувальників з ро́сийської, а повністю безглуздого в українській мові виразу „на куті“ (укр. на розі) будинку (чи вулиці) — і ще десятків подібних недобрих виразів.
Позиція Автора не є послідовною. В першу чергу, критикуємо лиш те, що зауважили. А скільки сміття залишилось поза увагою Автора? Далі, критикуємо зросійщення, але часом не бачимо полонізмів. Навпаки, деякі дражливі для Автора полонізми свідомо замінюємо словами, що мають спільний з ро́сийською мовою корінь (первень). Часом позиція Автора більш ніж толєрантна. Наприклад: чим кава з турецької філіжанки смачніша від тієї-ж кави з чашечки? Слово чаша зафіксоване у словнику Грінченка чотири рази: комірка в сотах (чашечка або чарунка), чаша в загальноприйнятому значенні; чашка прядки; у вислові „чашечка — воду пити“. Візьмімо кацапізм бутилка. Зрозуміло, що він є недопустимим. Проте бутель (за Грінченком — синонім пляшки), бутлик, бутличок, бутля — правомірні слова української народньої лексики. У селі, звідки родом чоловіче начало Автора, люде пристосувалися вимовляти стакани́ з наголосом на останньому складі. А склянкою називають скляну… пляшку. Хоча мовники, якби хотіли, — могли-б перехопити ініціятиву: кубок, ку́бка (посуд для бриндзи); словник Грінченка фіксує вислів „стоїть вода у кубочку“. Українським еквівалентом технічного терміну стакан є сталець (гляди там-же). Блюдом часом називають ту саму кубку для бринзи. Чи є сенс суворо обмежувати себе цими дефінітивними значеннями? Розумію, що для більшости галичан блюдечко належить до лексики неприйнятної, хоча утворене згідно з українськими правилами здрібніння з церковнослов'янського блюда. Для Автора — теж. Але… Хіба не поставите філіжанку на таріль? Можливо, ця безвихідь і змушує більшість наших господинь на учтах подавати філіжанки з кавою просто на щирий обрус, застелений, правда, цератою. А на підставках до тих філіжанок подавати торт. І хтось ще мимрить про „еліту“! З другого боку, позиція
