власного невігластва, нищить рештки пи́томо-української мови, які іще збереглися завдяки сталінсько-хрущовським „українізаційним“ залицянням (і всупереч сусловсько-брежнєвським русифікаційним намаганням).
ТВОЯ МОВА: КОХАНА ПОЛОВИНА ЧИ БРУДНА ПОВІЯ?
Тому звертаюся до читача, який готов вслухатися не лиш у чужу, але і у свою ВЛАСНУ мову та відкрити у ній бруд, чи навіть просту неохайність ЗВИЧНИХ спотворень, відчути пекучу внутрішню потребу їх усунути. А також застановитися над тими непомітними, і тому особливо небезпечними, запозиченнями чужих для рідної мови: стилю ви́словлення, семантики, лексики, словотворення, — які по краплі віднімають від нашої мови те цінне, що робить її українською, а заступають його тим запозиченим, що перетворює її в різновид мови чужої. Кожному видко, що „сєльодка“ є вульґаризацією нашого оселедця. Та чи підраховував читач, як часто сам він уживає, наприклад, безвольно-пасивного виразу „в мене є“ (рос. у меня есть), а як часто — емоційнорозпорядчого „я маю“ (англ. “I have”, фр. «J'ai», нім. „Ich habe“, пол. „Ja mam“)? Чи вловить читач присмак ницости в корені ро́сийського слова снискать (пор. никати, шастати в пошуках; рос. заискивать, искать), в противагу до його українських перекладів — здобувати, заробляти, набувати, стягати до себе, придбати, надбати, набути, зажити (слави)…? Чим різняться асоціяції, викликані словами обильный, изобилие, обилие, від чуттів, породжених такими словами, як рясно, рясний, достаток, достатній, гойний, броснатий, сім'янистий, рясота, ряснота, буйність, розкіш, ла́сівка. Свою надію покладаю на тих співвітчизників, кому не жаль часу застановлятися на довше над певними прихованими тонкощами психології мови, як от: чому для Українця слово „воля“ означає ще і „свободу“ — чи не тому, що Українцю потрібна не ро́сийська „вольница“, не свобода задля „произвола“, а потрібна власним розумом керована ця сама свобода з метою втілення його приватної організованої волі?
Сподіваюся, що мій шановний читач та критик (на критику особливо розраховую) — з тих, хто вміє відчути огиду від „логіки“ такого синтаксичного монстра, яким є вираз „ззаду тебе“ (укр. „за тобою“); хто зможе здати собі справу, що ро́сийському „послать за тобой“ відповідає укр. „вислати по тебе“… Хотілося-б, щоб читач помітив різницю між зросійщеним „що тебе
