рядкували собі Ґаллів і перейняли їх мову, але не знищили. Цікаві історичні варіянти заповідалися і у нас із Литвою. Та виліз дідько з прокаженого болота ро́сийської тайги (гляди Sieroszewski, оповідання „Dno nędzy") і згноїв половину Европи. Українська мова НЕ МОЖЕ „знатуралізувати" ро́сийської матірщини. Жодна культурна мова не зможе - замало сил. Єдиний спосіб - воздвигнути мур. Що-ж стосується запозичення слів, яким відповідників НІКОЛИ НЕ БУЛО і створити засобами рідної мови - не сила (а чи можливе таке?) - що-ж, запозичаймо. Всі так чинять. Та лиш не забуваймо, що кількість, безміру швидко зростаючи, змінює якість, перевертає архитип.
ХТО ЗАТУЛИВ ПЕРСПЕКТИВУ?
Я зроблю все можливе для того, щоб російська мова в Україні в жодному разі не могла вважатись іноземною.
(Президент України, канал СТБ,
30го листопада 2000го року)Причиною клопотів, суперечок, сумнівів, а часом навіть сварок є саме існування ро́сийської мови в Україні. Не підлягає сумніву, що Українці не призабули-б власних слів та зворотів, якби їм щоденно не лились до вух чужинецькі. Ніколи і нікому не трапило-б ся запнутись на пів-слові та винувато звернутися до спів-бесідника з таким звичним для всіх нас питанням-вибаченням: „як це сказати по-українськи?…" - у побутовій мові - зовсім навіть не в науці! Чи мислиться подібна ситуація в Польщі або в Англії - щоб громадяни тих країв володіли рідною мовою слабше від іноземної? У 28му числі „Поступу" Читач не зашпортався-б ніколи на слові „бомбардирування" (Львова) у 24му рядку від кінця статті, коли ще в другому рядку від початку читаємо „бомбардування" (Скнилова), якби пані Лариса Андрієвська ніколи у своєму житті не зазнавала сумнівної насолоди вслуха́тися у ро́сийські суфікси. Дмитро Яценко міг-би вжити українського виразу „«Поступ» мав слушність" замість кальки „виявився правий" (9го - 10го грудня 2000го року). Зовсім так само, не мусив-би Юрій Вовків на першій сторінці „Поступу" за 16те червня 2000го року брати слово „винуватиця" перед прізвищем Юлії Тимошенко в лапки, якби йому бу-
