нових слів відповідно до потреб часу та в ногу з розвитком суспільства. І обов'язково українська мова знайшла-би природні для себе самої свої власні засоби щоби розвивати назовництво відповідно до поступу української цивілізації - як у давнину, так і у ближчі часи. Якби не Москаль. Наша мова наділена достатнім запасом власних ресурсів на всіх рівнях і у всіх галузях т. зв. мови літературної, мови книжкової, писаного слова. І знайшли-б ся слова для опису нових, витончених катеґорій, як в області красного письменства, гуманітарних наук, так і в області техніки. Якби Москаль не запаскудив горизонту. Можливо, деякі напрями цього словотворення були-б близькими до давніх ро́сийських. Але тільки деякі. А найважніше - це були-б УКРАЇНСЬКІ напрями. Якби не існував Москаль. І навпаки - ті українські слова та вирази, які звучать часом не зовсім „влучно" для вуха, перевантаженого ро́сийськими замінниками, ніколи і нікому не видавали-б ся недосконалими, якби не тягар провокації перманентного порівняння з поширеними ро́сийськими. Як часто, скажімо, чеські слова чи вимова звучать кумедно для вуха слов'янина-іноземця, але чи Чех колись застановляється над цим? А чи знайдеться іноземець (крім Москаля), який-би насміхався над зворотами спорідненої, але чужої мови? Чи знайдеться іноземець (окрім Москаля), який був-би нездатний вивчити, пошанувати, оцінити і навіть полюбити чужу мову? І чи знайдеться людина у світі (окрім Українця - як галичанина, так і Хохла), здатна знітитись при звучанні батьківського слова, що пахне гноєм рідного села, і, лукаво насміхаючись над „простацьким", „кумедним", „застарілим" рідним, віддати перевагу холодному та чужому - та ще й своїх студентів до цього змушувати. Велика ганьба тобі, о цвіте української галицької інженерно-технічної „інтеліґенції"! Куца і пуста єси, а не вчена. Якби українська мова розвивалася природнім шляхом, ніхто нині не клав-би під сумнів ні адекватности, ні влучности, ні звучання українських виразів та слів: иньших не було-б. Питання, чи влучно передає українське слово ті звичні емоції, які викликаються настирливо-поширеним ро́сийським відповідником, - таке питання не виникало-б ніколи. Бо не було-б із чим порівнювати. Не було-б ро́сийської, накинутої нам, гнітючої спокуси. І думка про те, чи, властиво, українською мовою він розмовляє, не мучила-б нікого. Якби Москаля не суть. Тому його і не повинно бути. Якщо не Москаля, то його мови. Якщо не взагалі, то хоча-б в Україні. Якщо не зовсім, то, принаймні, не так сильно поширеної. І якщо не серед населення в цілому, то принаймні в Уряді, Еконо-
