А те, що стоїть на заваді - про́кляте і знищене - незалежно од своєї „ринкової" природи: будь-то „спонсори" не того, чого слід, будь-то „права людини" - тієї, що людиною ніяк не є, будь-то державна недолугість, чи про-ро́сийська митна політика - всі подібні явища - це є неприятель № 1 і йому смерть. Усвідомлення цього неприятеля в душі Українця має відбуватись, як мусульманська молитва, - п'ять разів на день.
Передбачаю звинувачення в гістеричній нетерпимості та скрайності (екстремізмі). На що відповідаю: не поспішна лють керувала мною при викладі отсих думок, а тверезий розрахунок. Отже, не уступить без бою Москва жодного каменя на вже зайнятих рубежах мовної, культурної, соціяльно-політичної експансії. Не подарує жодного московського рубля, тим паче, доляра, вкладеного в ро́сийську книжку, телевізію, мову, і, особливо, в ро́сийську церкву в Україні. Швидше відступить якогось гнилого корабля зі спадку СССР, аніж одну копійку з коштів, вкладених у русифікацію України. Не подарує, поки буде жива. І матиме рацію: пощо приймали? Тому слід схаменутись - хто знає, може Державного Облудника іще вдасться спільними зусиллями відтягти від кацапського жолоба…
Перелякані „справедливники" мають повне право закинути мені той самий шовінізм, який керував Москалем при запровадженні горезвісного Валуєвського циркуляру, тільки що тепер - проти мови ро́сийської. Так, українство дійсно становило загрозу для Самодержавия, - воно, зрештою, його і доконало. Але справу не закінчено. Український Прованс становив і становить культурну загрозу для ро́сийського монолітно-безкрайого дикого Ведмедя, який колись ніяк не міг уміститися в німецькому кафтані, а зараз - в маскарадному костюмі про-американської демократії. І Ведмідь злиться та гарчить. Кожен хоче жити. Ріжниця лиш у тім, що Ведмідь, замість смоктати лапу в московському барлозі, попхався до української пасіки. Що зостане покусаний - сам Бог велів.
