Сторінка:Суржик для інтеліґенції.pdf/159

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

садах. Без „деяких". Конкретно. Або хай скаже народові, що боїться навіть зрезиґнувати. Чи аж так далеко зайшло? Чим, отже, нинішні посадові особи відрізняються від старих, добре знайомих, прізвищ, як-то: Добрик, Кирей, Пєхота, Бандровський, Волков, Погребняк?.. Тамті теж-би вели засідання українською мовою, якби їм наказали з Києва! І ось, до речі, питання до Намісника: чи потрібен ро́сийський консулят у Львові? Нав'язуючи до суперечки про наявність чи ні мовних проблем в області, вкажу на одну, на перший погляд, досить „мирну" проблему: україномовна „меншина", незважаючи на багатократну чисельну перевагу у населенні, відчуває фантастично несумірний брак капіталу, у порівнянні з росийськомовною доляровою більшиною.

Ще раз про моє людське право. Якась чудасія діється з „людським правом" пересічного представника українсько-галицької „меншини". Чи право держати гідність та ненавидіти зло - зареєстроване як „людське право"? А що, коли ця гідність - українська? Коли чоловік почуває себе людиною не інакше, як в личині Українця? Чи гідність Українця захищається міжнародним „людським правом"? Коли европейський Інтер виписував „права людини", не тільки не кликали представників моєї родини, але навіть від ширшої матірної української сім'ї жоден представник запрошений не був. Допущені не були: ОУН(р,м,з); „Союз гетьманців", УРДП, УГВР, „Українське державне правління", ДЦ УНР в екзилі; не було навіть представників від СКВУ. А може, п'ятого (числячи й екзильних) президента Леоніда Кравчука просили? Чи можуть ці інтер-права вважатися леґітимними в Україні? Вважаєте мене вар'ятом? Читайте: „Франція відмовилася схвалити підсумковий документ конференції з проблем демократії, що проходить у Варшаві. …декларація може бути інтерпретована як політична основа для втручання у внутрішні справи… нібито з метою підтримки демократії… Позиція Франції пов'язана з тим, що вона не була серед орґанізаторів зустрічі." („Поступ", 29го червня 2000го року).

ЯК МИ НЕ ЛЮБИМО НАШОГО СПАДКУ

Щодо мовної „прірви" після 20х чи 50х („Мова і релігія", Львівське ТБ). Це так у декого називається, коли батьки, з перестраху або з недолугости, забули навчити своїх дітей однієї простої, але незрівнянно важної для подальшого життя засади: що в підсовєтській школі вся інформація, навички, звичаї, правила, сві-