тогляд, спосіб сприйняття дійсности, „фактичний матеріял", весь т. зв. „багаж знань" в тім, що стосувалося мови, релігії та історії - щира брехня. І що отой цивілізований світ, вікно до якого нам аж сьогодні задумав „привідкрити" Інтеро-кацап (в спілці з новоспеченою „елітою") - що світ той, по-перше, в Галичині існував завжди, як у своїх принадливих, так і у відштовхуюче-жорстоких рисах, і, по-друге, що самого Кацапа цей західний світ орґанічно не сприймав. Завжди. Повсякчас. Так довго, як довго стоїть Москва. А тепер декотрі недоуки намагаються проголосити підмосковське скурвлення мови і схамлення звичаїв - осучасненням мови і крокуванням „в ногу зі змінами", а тих, хто не бажає опаскуджуватися - безнадійно дивакуватими „консерваторами". Коли декому з молодших українських пост-совєтських кар'єристів ввижається пуп землі в тому самому місці, яке донедавна іменувалось „Столицей Мира", а нині стало розплідником „ринкового" криміналу на всю братню територію СНҐ, - то це всього-лиш хиби звуженого світогляду, зумовлені серйозними прогалинами у процесі дошкільного виховання. Правда полягає в тім, що оцей самий культурний, приватно-капіталістичний, ринково-ініціятивний, і іже з ним світ, московським суроґатом якого впиваються „нові українці", - тисячу років кпив з Москаля і всіх його недолугих починань. Часом побоювався і уникав, як уникають зґраї аґресивних щурів, що вовтузяться на смітнику звироднілих емоцій. Але завжди зневажав. І ось тепер, коли падає пелена з очей такого-собі підсовєтського недоучки, у його підлітковій голові відкривається „прірва". Бо виявляється, що не все підсовєтське було найправильнішим і найкращим. Бо виявляється, що не слід було звикати і брати всерйоз кацапо-совєтських обичаїв. Але це ще зовсім не означає, що така інтелектуальна зелепуга може сидіти в студії та учити „усіх нас", наскільки „усі ми" є совки, як „усі ми" помилялись, чого не знали, і яка між нашими часами та минулим є „прірва". Хто помилявся, а хто, вибачте, й ні. Жаль тільки, що ті, котрі учились „не так, як треба", повискакували до телекамер, мікрофонів, редакцій газет, і беруться учити вчених. У свідомості нормально вихованих Українців, - поміж передвоєнним часом а нинішнім існує не прірва, а місток. А якраз совєтські спотворення після 20х, чи брежнєвський рецидив русифікації після 50х - це все повинно канути в безодню під цим містком. Якби того свинства і не було. Щезнути в жахітному мареві совєтського періоду. Періоду Сатани. Бо не змогло, хоч як старалось, спотворити на московський лад спадкову етнічну психіку Українця, свідому історичної та
