спаде, що слово чин може означати діяння, поведінку, а слово супроти - замінювати вирази „в стосунку до…", „у відношенні до…" Він НЕ РОЗУМІЄ наведеної цитати. Він ніколи не зустрічав виразів на кшталт „слово і чин", „геройський чин" і т.д. Він не здогадується, що читати повищу фразу слід так: „нарід своїми діями щодо иньших…". Коректор розуміє слова́ „своїм чином" якнайтривіальніше: „на свій лад", „на свій спосіб ", а слову „супроти" невпопад надає змісту „в порівнянні з…". Після такого „перекладу" читачеві пропонується синтаксична нісенітниця, яка до того-ж спотворює первісну думку: „наро(?)д у власний спосіб, порівняно з іншими, викликає до себе повагу, а не назвою". Після третього-четвертого перечитування останньої фрази збитий з пантелику читач поринає в хаотичні роздуми на тему: „якщо не назвою, то чим?; що це за такий „власний спосіб", що його мус „порівнювати", та й з чим і як порівнювати?" Наштовхнувшись на подібну логічну дурницю і не знайшовши відповіді на своє питання, спровоковане невдалою перебудовою первісно зовсім простої та зрозумілої фрази, - що подумає уважний читач про ступінь притомности автора цитати? Невдала коректура, спотворення змісту трапляються часто. Та наведений випадок хвилює нас своєю першопричиною: для спаскудженого Совєтами пересічного функціонера від преси українська мова лиш 50-річної давности - мало не „китайська грамота". Тому він не в силі безпомилково коментувати вже навіть тексти, написані до 1945го року. То як-же він на матеріялі цього лінґвістичного спадку вчитиметься?
Беремо до рук гарну книжку „Призначення України" („Просвіта", 1992). Попідрядкові пояснення часом викликають подив: на сторінці 94й слова автора „зорґанізувати осід літаків, поля осіду " пояснено як „зорганізувати команду, екіпаж, гарнізон ". По-перше, гарнізон - це не екіпаж. По-друге, чому-це упорядник вважає, що для тлумачення довоєнної лексики єдиний шлях - дошукуватися польських коренів? Дійсно, для Поляка „osada" може бути синонімом до слова „załoga", яке передає зміст українських слів „екіпаж" чи „команда". В українській мові теж існує слово „осад", що значить оселю, селище, поселення. Але-ж „осад" - це ще не „осід"! Обмеженому совєтськоукраїнськими правилами словотворення упоряднику чомусь не спадає на думку очевидне походження слова „осід" від „сідати". Літаки сідають на землю, і технікоекономічна орґанізація злету чи приземлення, побудова аеродромів (полів осаду), спорудження оселі, бази для їх розміщення - справа коштовна. „Екіпажем" тут і не
