пахне. Та наш лінґвіст цього НЕ ЗНАЄ. Далі, на стор. 148й слова „зручна наскочність" пояснено як наштовхування. Чи не з причини невдалої асоціяції з виразом „наскочити на…", що є еквівалентом „наштовхнутися"? Але доконаний вид часом має иньше значення, чим недоконаний. Лінґвіст має знати, що „наскакувати" найчастіше значить „нападати". Тому „зручна наскочність" означає метку аґресивність, вдалу нападливість, спритну задиркуватість, але ніяк не наштовхування. Стор. 148ма знову: слово „стежа" неправильно пояснене як нагляд (від слова стежити, очевидячки); всім, хто в дитинстві хоч щось читав з міжвоєнної або козацької літератури, відомо, що стежа то є: патруль, розвідка, аванґард. Стор. 237: „змора Києва" трактується упорядником знову-ж таки на польський лад: кошмар Києва. Хоча краще за змістом звучало-б загроза, напасть, заглада, руїна, погибель, примара смерти (ми говоримо, „сон зморив", тобто, здолав). На стор. 238й у фразі „представив проект запобіжливого нападу" слово запобіжливий зовсім недоречно пояснено упорядником як раптовий, коли-ж очевидно, що йдеться про напад випереджуючий, иньшими словами, запобіжний.
2) Мову слід знати. А ще потрібно хоч наполовину розуміти, про що-ж йдеться в редагованій книжці. Тоді не траплялися-б кумедні каверзи на зразок ось яких „відкриттів" з історії астрономії („Світ Софії"): „нікому й на гадку не спало-би, що Земля може бути центром всесвіту" - це мовиться про епоху, яка передувала Бруно, Коперникові, Галілеєві, про епоху, коли саме так всі і гадали! (с. 229). Там-же: „Коперник твердив, що Сонце обертається навколо Землі, а не навпаки". Якби Коперник таке стверджував, то він нікого-б не здивував на той час. Стор. 230: „Кеплер оголосив результати спостережень - планети рухаються по еліпсоподібних, овальних орбітах". А я, від 10ї кляси і аж до нині, був переконаний, що ті кляті планети бігають власне по еліптичних доріжках, а не лиш подібних до еліпсів! (овал еліпсом не є).
Мову мало просто знати, коли берешся писати твори, сценарії фільмів, щось подібного, на історико-етноґрафічні теми. Слід-би перевтілитися у той час, спробувати жити тією мовою. Це важко. А особливо важким стає це завдання, коли людина в особистому житті давно відійшла від коренів; ще важче - якщо ніколи їх не мала. Історія світової літератури знає приклади, коли письменник - на думку спадає Джек Лондон, але він не єдиний, - перебув роки в середовищі, про яке мав намір написати. А тут раптом сценарист береться, скажімо, за українське передвоєнне, чи
