Фільм „Дитя на ймення Ісус": „Ти за малим не помер" - ми кажемо „мало не вмер"; „я приведу козу до колодязя" - наш хлопчина рік-би: „відведу", або „заведу".
Іще важче писати ретроспективно-гумористичні пародії передвоєнною галицькою говіркою. Ясна річ - перший, хто в цьому ділі ризикує зазнати критики, хоч і прихильної, - пан Марциняк зі львівської „Ратуші". Мені завжди чогось бракувало, аби вчитуватися в оповіданка п. Марциняка аж так гладко, як, скажімо, ковзає голий задок мокрими кахлями европейської підлоги декотрих маґістратських виходків (не всіх). Не так гладко. Часом визирає гостра арматура. Хоч і не густо, та все-ж…
Пан Марциняк описує, як п. Стефа добираласі (підбиралася, доходила) до чолки. Попри те, що мені мама з татом, коли водили до фриз'єра, дозволяли залишати на голові гривку, а про чолку я взагалі не здогадувався, є ще одна справа: при всій суржиковості галицької говірки, зловживати „сіканням" у формі часток („лишив-би сі ", „мені то сі не подобає", „буде сі називати") - заборонено всім і кожному, і за всяких обставин. В кожних пародіях є певна межа пристойности. „Сякати" можна, „сікати", принаймні у такій підкресленій формі, - не дозволено!
Навертаючи до пародійности п. Марциняка, було-б усе ідеально, якби кумедні полонізми, ґерманізми, і просто львів'янізми час від часу не наштовхувалися, як на дишель, на зовсім не кумедні сов'єтизми, яких в ту епоху ніхто не знав і не вживав. Така фальш заважає. Приклади: „по радіво передали, що…" - як на мої вуха, ліпше-би чулося таке: „радійо казало, жи…"; „мусив здатисі до полону" - „віддатися до неволі" - саме так я чув від своїх рідних в оповідях про Першу Світову; „пані Стефа, як то учула - зразу в крик" - „як те учула - впала в крик"; „я вам поможу спину помити" - „плечі помити"; „живцем зняли шкіру" - стігнули, здерли; „давайте на еміґрацію скоріше" - „їдьмо вже скоріш, швидше…" („дають" на церкву).
Декотрі знову вирази, хоч і не є сов'єтизмами, є, зате, штучними: „постригти чоловіка" - підстригти; „зобачила картину" (не малюнок, лиш якесь дійство) - у нас казали „сцену"; „жилізні ноцники" - я в дитинстві мав бляшаного; слова́ „манікюрними ножницями" пані Стефа мабуть-би не вимовила - я ще й досі мовлю „ножичками для нігтів"; звідкіля взялась „калужа в Чугуносах" - я подивляю, бо за моєї пам'яті там була баюра (калабаня); пан Марциняк лапав гарачу воду - чому не горичу або горячу?; „я
