пробував прикрити встидні місця на тілі" - моя бабця сказали-би інакше: „силився-м затулити „природженє" шкарпетков"; „і за то, що ми такі дурні" - „і за те, жи ми…" (може, це справа смаку, але для мене є милішими „те", „жи", „ся" ніж „то" і „сі"; фонему „що" вміють правильно вимовляти або лиш етнічні Бойки, або прискіпливокультурні люди - пан Марциняк не мав-би вміти); „пані Стефа відкрила незамкнуті двері" - відчинила; „надходит теї ночі" - сеї (теї) ночи; „два дні по тім затемненні" - по тім затемненю, і т.д.
БОЛОТНА ЛІНЬ: ПЕРСПЕКТИВИ УГОДНИЦТВА
Задля справедливости слід визнати, що часто причина казусів, які волаюче свідчать про непрофесійне ставлення окремих лінґвістів до своєї роботи, лежить не так у невігластві, як у… мамоні. Бо якщо визнати доробки 20х років та доробки діяспори, то виявиться брак кваліфікації, щоб їх продовжувати. Таким чином, вся українська пост-совєтська школа залишиться без роботи. А, відповідно, і без мамони. Куди вигідніше нашвидкуруч скапарити що-небудь під черговий „україно-відродний" фонд, видати такий-собі словничок на основі механічної суміші матеріялу, по-части переписаного від Совєтів, а по-части украденого у діяспори, пододававши іще й своїх „кальок" з ро́сийської, - і ось готова чергова „компромісно"-патріотична праця, за яку платять гроші, і на якій виховуватимуться наші дітлахи. Напрочуд мало серед нових словників зустрічаємо таких, що їх укладачі дійсно сповідують найважніший для кожного Українця принцип „Геть від Москви!" Ніколи не погоджуся із заспокійливими та „врівноваженими" арґументами, що, мовляв, мова налагодиться, лиш для цього потрібен час. Час грає проти нас. Коли вчора ми-б мали викорінювати традиційні русизми, коли сьогодні ми вже скаржимося на обвальну русифікацію, - внаслідок ринкової „незалежности", - то завтра неодмінно опинимося в ситуації, коли НАШУ мову прийдеться просто-таки створювати наново. Але створювати не буде кому - приклад відродження гебрейської мови нехай не породжує ілюзій. Новонароджене капарське слово, яке звучить із-за позирала домашнього телевізора, западає дитині у свідомість нині. І поки вдасться викоренити якийсь один „інтеризм", десять нових міцно вростуть у поглинаючий ґрунт дитячої мовно-рефлєкторної понятійної системи. В цій справі кожен напів-захід спрацьовує противно до задуму. Шкідливою є думка, що строга мовна цензу-
